0100. Бландербас кавалерійський, 19 ст.

Походження: приватна колекція.

Стан збереження і комплектність: бландербас у чудовому стані, у комплекті – оригінальна порохівниця.

Матеріали: сталь, срібло, латунь, дерево.

Техніки: ковка, лиття, таушування, насічка, гравіювання, карбування, травлення.

Параметри: загальна довжина – 485 мм, довжина ствола – 232 мм, внутрішній діаметр розтруба – 46 мм, довжина шомпола – 235 мм. Вага бландербаса – 1800 г. Довжина порохівниці – 270 мм.

Характеристика зброї. Ствол гладкий, сталевий, з розтрубом, гранований у казенній частині. Верхня частина оздоблена срібною насічкою по розробленому штихелем полю.
Зброю обладнано ударно-кремінним батарейним замком європейського виробництва. Елементи замка оздоблені травленим орнаментом.
Ложе дерев’яне, виготовлене з турецького (волоського) горіха, прикрашене срібним накладним орнаментом. В ложі бландербаса розміщений залізний шомпол з широкою шляпкоподібною пробкою – такі використовували у кавалерійській зброї разом зі спеціальним запобіжним тримачем (у представленого зразка відсутній).
Загальна морфологія зразка свідчить про його європейське походження.

Тавра та епіграфіка. При основі ствола з лівого боку розташоване тавро у вигляді «ока» у краплевидному картуші.
На центральній верхній частині розтруба ствола срібною насічкою почерком насх нанесений напис арабською: صنع في فاس [Sunie Fi Fas] «Виготовлено у Фес». Фес, або Фез (араб. فاس, Фас, бербер. ⴼⴰⵙ, фр. Fès) – найстаріше з чотирьох імперських міст Марокко, столиця країни до 1912 р., найбільший на заході Африки центр ісламської культури й освіти.

Орнаментика. Ствол бландербаса щільно декорований срібною насічкою з рослинно-геометричними арабесковими композиціями. У гранованій казенній частині ствола у напівовальних картушах зображені гілки з основою у вигляді чотирипелюсткової хрещатої розетки. Картуші починаються стрічкою з діагональною штриховкою, завершуються схематичними восьмипроменевими зірками. Казенна частина ствола композиційно відокремлена від конічної (розтруба) широким випуклим пояском.
Конічна частина ствола оздоблена складною композицією у техніці насічки сріблом: у центрі – арабський напис, обрамлений знизу (при основі) трьома пагонами, зверху (при дульному отворі) – семипелюстковою розеткою з виростаючими з-поміж пелюсток трилистими пагонами. Тло композиції заповнене чотирипелюстковими хрещатими розетками та обрамлене бордюрами з простими геометричними орнаментами.
Тло замкової платівки заповнене травленою арабескою з перехрещених С-подібних дволистих пагонів.
Ложе прикрашене срібними накладними ажурними рослинно-геометричними симетричними композиціями з малоазійським румі та акантом. Голівки гвинтів, які фіксують замок з лівого боку ложі підсилені двома фігурними платівками у формі стилізованих херувімів («kĕrūv», «сherub»), виконаних в пласкій, орнаменталізованій манері, що цілком узгоджується з ісламською декоративною мовою оздоблення предмета. Накладка на прикладі виконана у формі місячного серпу з пальметою.
Загалом орнаментальне оздоблення бландербаса виконане в іспано-мавританському стилі, який у ХІХ ст. переживав відродження періоду історизму. Оздоблені у такій манері вироби у великій кількості побутували у країнах Магрибу, ще у часи витіснення іспанцями маврів з Андалузії та їх повернення на батьківщину. У Північній Африці досі живі традиції іспано-мавританського мистецтва, які збереглися тут у первісній чистоті. Натомість в католицькій Іспанії художня спадщина маврів була переосмислена і трансформована, утворивши новий гібридний напрям, який поєднав риси східного та західного декоративного мистецтва, залишивши визначний слід у європейській культурі.
Активно наслідували іспано-мавританський стиль і в декоративно-ужитковому мистецтві величезної Османської імперії, яка увібрала культуру та зброярські традиції всього конгломерату підкорених нею народів. Утім в османських адаптаціях зазвичай менше уваги приділено саме геометричній складовій класичних іспано-мавританських візерунків. Така трактовка надзвичайно близька декору представленого до експертизи зразка. Водночас фігурні накладки та форма краплевидного тавра більш характерні для країн Магрибу.

Історичне підґрунтя. Бландербас (тромблон) є короткоствольним мушкетоном (полегшеним мушкетом) великого калібру з конічним дульним отвором у вигляді розтруба. Його назва походить від німецького Donnerbüchse («громова рушниця»), що добре характеризує підвищений шум від його пострілу. Зброя була винайдена у Європі в середині XVI ст. (перші згадки – 1530 р.). Бландербаси не набули значного поширення в арміях, здебільшого їх використовували для цивільного самозахисту, як приховану зброю; у Європі від XVІI ст. вони стали обов’язковою складовою оборони екіпажів поштових диліжансів.
В армії бландербас використовували як різновид мушкетона в кавалерії та на морі. Бландербас заряджався 10-12-ма кулями (картеччю, рубленим свинцевим дротом або іншим начинням). Розтруб полегшував процес засипання пороху і картечі в ствол, що було особливо важливим при абордажі та кавалерійських зіткненнях, де необхідно було швидко перезаряджати зброю і вести вогонь майже впритул до ворога.
Бландербаси набули особливої популярності на Сході, насамперед в Османській імперії, де кавалерія почала озброюватися вогнепальною зброєю ще під час Угорських воєн (1593-1606 рр.). Пізніше, протягом XVIII-XIX ст. ними озброювались окремі загони у які регулярно вербували вояків з країн Магрибу. Протягом кількох століть османам, як і сусіднім східним країнам, так і не вдалося налагодити масове виробництво конкурентної ручної вогнепальної зброї, – передусім це стосується батарейного замка, який належить до найважливіших розробок ударно-кремінного механізму XVII-ХІХ ст. Більшість зразків завозилась з країн Західної Європи, насамперед Бельгії, Франції, Італії та Британії. Так бландербаси льєжських зброярів, як підготовлені під подальше оздоблення так і декоровані у «східному» стилі, широко експортувались до Османської імперії та країн Магрибу до 1860 р. Активно експортувались також окремі частини вогнепальної зброї, зокрема замки та стволи. Наполеонівські війни початку ХІХ ст. не завадили цій торгівлі, лише змінивши логістику, відтак східний ринок вогнепальної зброї продовжував насичуватися переважно бельгійською, французькою та британською продукцією впродовж усього ХІХ ст.
Значне застосування бландербаси мали у численних морських та кавалерійських битвах Кримської війни (1853-1856 рр.) – глобального конфлікту між Російською Імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Французької імперії та Сардинського королівства. Зауважимо, що у ході конфлікту з османської сторони були задіяні зокрема 1-й та 2-й султанські козацькі полки Михайла Чайковського та Владислава Станіслава Замойського, сформовані із задунайських козаків, які могли однаково вправно діяти як кавалеристи та моряки. Бландербаси могли застосовуватися козаками при військовій розвідці в дельтах та заплавах річок, обороні бродів і переправ, а також кавалерійських рейдах.

ВИСНОВОК
Представлений до експертизи зразок вогнепальної зброї являє собою військовий кавалерійський бландербас левантійського типу періоду Кримської війни 1853-1856 рр. Згідно морфологічних особливостей бландербас виготовлений в Європі для східного ринку, та оздоблений у турецькій майстерні в Марокко (м. Фес) у першій половині ХІХ ст.