0079. Сін-гунто тип 98 з клинком роботи Танігава

Походження: приватна колекція.

Датування: меч классифікується як сін-гунто (陸軍九四式軍刀 [Rikugun kyūshi-shiki guntō], армійський військовий меч, тип 98 зразка 1938 р.), клинок – традиційної роботи, гендайто, 1934-1941 рр.

Клинкова епіграфіка та символіка: ура-мей (підпис на внутрішній частині хвостовика): 濃州関谷川兼友作 [Noshū Seki Tanigawa Kanetomo saku] («Виготовлено майстром Канетомо Таніґава з Секі, провінції Міно»).
Ближче до основи клинка розташований армійський штамп «Сьо» (від «Сьова») – інспекційний та реєстраційний воєнний штамп, який використовувався від 1926 до кінця 1941 рр.
На запорній муфті клинка (鎺, хабакі) гравійовано символ, подібний до японського ієрогліфа 久 [hisashii].

Матеріали: сталь, латунь, мідь, алюміній, дерево, шкіра, шовк.

Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, полірування.

Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 650 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 7.4 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 30 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 19.9 мм.

Морфологія клинка. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – о-кіссакі (велика вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – ха-агарі-курідзірі («контур каштана з підйомом»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину). Насічка на хвостовику (ясурі-ме) – о-судзі сігай («посилений скіс»).

Загартування. Хада (фактура сталі) щільна, простежується погано (мудзі), подекуди помітні структури ітаме («сучкуватий зріз деревини»). Хамон (лінія загартування) виконаний у змішаному стилі: сугу-ха (прямі ділянки середньої ширини) доповнюються плавним нотаре («хвилі»). Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) латунна, плоска, виконана у стилі аоі («китайська мальва»), декорована рельєфними зображеннями чотирьох квітів сакури на фактурному тлі. Форма є типовою для сін-гунто. На цубі розміщені отвір хіттсу-ана для ножика кодзука чи шпильки когай та три додаткові фігурні прорізи.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, латунна. В комплекті амортизуючі муфти (сеппа).
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава), обплетене традиційним шовковим шнуром іто темно-зеленого кольору з вузлом при верхів’ї.
Оздоблення руків’я (менукі) декоровані нестандартною для гунто композицією із зображенням бамбука. Натомість стандартний мотив з трьох квіток сакури прикрашає латунну муфту руків’я (縁, фучі). Мідний наверш (兜金, кабутогане) має скрізну проушину і скобу для темляка.
Піхви (鞘, сая) т. зв. «польові» – прості дерев’яні, обтягнуті шкірою. Устя (鯉口, коігучі) має вигляд металевого кільця. Біля устя розташована мотузкова система фіксації клинка в піхвах. Зберігся також польовий брезентовий захисний чохол, що є рідкістю.
Фурнітура для підвісу представлена обоймицею (асі) з рухомим кільцем. На відміну від офіцерського сін-гунто зразка 1934 р. (тип 94), у зразку 1938 р. (тип 98) перейшли до застосування тільки однієї верхньої обойміці.

Виробник. На клинку гравійовано ім’я майстра Канетомо Танігава (谷川兼友 [Tanigawa Kanetomo]) з міста Секі – відомого ковальського центру, де століттями виготовляли клинки у традиції Міно ден. Під час Другої світової війни у самому тільки Секі працювало понад 200 клинкових майстрів, щоб забезпечити армію якісними мечами. Їх імена частково фігурують у списку «Seki Tanrensho», надрукованому 1939 р. Деякі ковалі працювали як сертифіковані армією виробники і входили до переліку «Rikugun Jumei Tosho». Хоча у списках фігурує тезко Канетомо, очевидно, що автор представленого клинка Канетомо Танігава, був незареєстрованим клинковим майстром, який працював у період 1930-40-х рр.

Історичне підгрунтя. Сін-гунто – японський армійський статутний меч, створений для відродження самурайських традицій та підняття бойового духу армії, прийнятий на озброєння 1934 р. як модифікація стародавнього таті періоду Камакура (1185-1332 рр.). Він мав кілька модифікацій і призначався для армійських офіцерів та унтер-офіцерів, замінивши попередній армійський кю-гунто. На відміну від традиційних мечів таті та катана, які виготовлялись зброярами індивідуально, сін-гунто став масовою фабричною продукцією. Утім нерідко військові замовляли собі персональні мечі у традиційному стилі. Сін-гунто став найпоширенішим японським військовим мечем, який використовувався як бойова та церемонійна холодна зброя до кінця Другої світової війни.
7 вересня 1945 р. Генеральний штаб Верховного головнокомандувача союзних держав наказав конфіскувати усі мечі в окупованій Японії, окрім визнаних «домашніми скарбами». Тисячі мечів були знищені або вивезені за межі країни. Утім вже 1 червня 1946 р. «мечі та цінні предмети мистецтва» були виключені із заборони, а в лютому 1948 р. заснована фундація NBTHK з метою збереження цих витворів мистецтва.

ВИСНОВОК. Представлений предмет є японським військовим мечем cін-гунто («новий військовий меч») та відноситься до епохи Сьова (昭和, «Освічений світ») – часу правління 124-го імператора Японії Сьова Хірохіто (1926-1989 рр.). Зразок характеризується як армійський офіцерський меч, тип 98 зразка 1938 р. у польових піхвах, виконаний на
індивідуальне замовлення. У конструкції встановлено клинок традиційної роботи, виготовлений у 1930-1940-х рр. майстром Канетомо Танігава (谷川兼友), – незареєстрованим ковалем з міста Секі.