0073. Таті з клинком роботи Судзукі Мінамото Масао, 1862 р.

Походження: приватна колекція.

Датування: меч классифікується як сінто, клинок виготовлений в період Едо (1615-1868 рр.), епоху Бункю (1861-64 рр.), у лютому 1862 p.

Рейтинг клинкового майстра за Фуджиширо: Jo-jo Saku («найкращий меч» – оцінка «4» за п’ятибальною шкалою); за Хоулі: 60.

Підписи на клинку. Омоте-мей (підпис на зовнішній частині хвостовика): 武州住鈴木次郎源正雄 [Bushū jū Suzuki Jiro Minamoto Masao] (Житель Бусю Судзукі Джиро Мінамото Масао); ура-мей (на внутрішній): 文久二年二月日 [Bunkyū ni-nen ni-gatsu hi] (лютий, 2-й рік Бункю).

Матеріали: сталь, срібло, мідь, дерево, шкіра, шовк, лак.

Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, полірування.

Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 700 мм, кривизна
(反り, сорі) – 16 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 6.5 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 29.4 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 20.3 мм.

Морфологія клинка. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – курі («контур каштану»). Хвостовик мачі-окурі – плечики (мачі) перенесені і довжина руків’я збільшилася. Хвостовик має 2 ана (отвори) для мекугі (запорного клину).

Загартування. Клинок має традиційне полірування з маркуванням у 10 ліній.
Хада (фактура сталі) надзвичайно щільна, через дзеркальне полірування малюнок майже не простежується (мудзі), місцями – ко-ітаме («малий сучкуватий зріз деревини»).
Виразний хамон (лінія загартування) виконана у стилі гономе мідаре («хвилі у безладі») з нечітким ніоі гучі (границею загартування). В інтер’єрі загартованої частини спостерігаються елементи сунагаші («сліди мітли по піску»).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі мідаре комі («безлад»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) виконана зі срібного стопу у стилі іноме-ні-аоі, конструктивно складається з 3-х частин, декорована прорізами у формі серця (т. зв. «око вепра») та простим флористичним орнаментом. Тло розроблено у техніці нанако.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, латунна, обкладена срібним листом. В комплекті – п`ять амортизуючих шайб сеппа, з них дві мідні, обкладені сріблом.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава) з центральним шипом, та обплетене традиційним шовковим шнуром іто.
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) і наверш (兜金, кабутогане) з наскрізною проушиною для темляка срібні, декоровані карбованим рослинним орнаментом. Наверш традиційної для тачі форми з металевим кільцем саруте.
Оздоблення руків’я (менукі), виконані зі срібного стопу у вигляді фігурок міфічних тварин.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, з деревовидною структурою мокуме, вкриті червоно-коричневою фарбою й лаком. Піхви мають срібне устя, дві обоймиці асі, декоративні кільця і складний наконечник, декоровані прорізним орнаментом «око вепра» та карбованими рослинними мотивами.

Піхви оздоблені традиційним шнуром сагео жовто-зелено-коричневого кольору.
Загальний стиль оправи, насамперед форма обоймиць, характер декору фурнітури, техніка декоративного оздоблення піхв, деталі підвісу, кольори сагео відповідають форменній зброї посадовців Південно-Маньчжурської Залізничної Компанії, хоча логотипи останньої на зброї відсутні.

Клинковий майстер. Клинок підписаний іменем майстра Мінамото Масао (源正雄), 2-м роком епохи Бункю (1862 p.). Наприкінці періоду Едо, Масао вважався одним з найкращих клинкових майстрів Японії. Ім`я Масао від народження – Судзукі Дзіро (鈴木次郎). Він народився в провінції Міно (сучасна префектура Гіфу) і став відомий як кращий учень Мінамото Кійомаро (源清麿), одного з найвідоміших клинкових майстрів кінця періоду Едо. Кійомаро настільки довіряв Масао, що той підписувався за майстра та навіть виковував клинки від його імені (т. зв. дайсаку). Через це залишилося не так багато клинків, підписаних ім’ям самого Масао, який присвятив частину кар’єри допомозі своєму майстру.
Масао став незалежним клинковим майстром 1853 р. Спершу він працював в провінції Мусаші в Едо (нині – Токіо). 1857 р. майстер відбув на острів Хоккайдо на запрошення дому Мацумае, вассалів сьогуна Токугава. У той час уряд Едо будував фортецю Горьокаку (五稜郭) в місті Хакодате, і відкривав фабрику з виробництва чавуну, яка використовувала залізний пісок із Хакодате. Очевидно уряд потребував навичок Масао, щоб забезпечити якість сталі, виробленої на новому підприємстві.
Перебування майстра на Хоккайдо тривало всього близько трьох років після чого він повернувся в Едо. Представлений клинок мав бути створений вже після повернення майстра з Хакодате (1862 p.).
Загалом період активної діяльності коваля тривав 16 років (1853-1869 рр.).

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет представляє японський меч таті. Клинкова епіграфіка та окремі особливості елементів загартування свідчать, що клинок виготовлений 1862 р. майстром Мінамото (Судзукі) Масао (源正雄, 鈴木次郎), який працював протягом 1853-1869 рр. в Едо та Хакодате.
Клинок змонтований в оправі таті. Форма та декор деталей фурнітури вказує на форменну зброю цивільної адміністрації Південної Маньчжуріїї, ймовірно вищих чинів Південно-маньчжурської залізничної компанії (SMR).
Для встановлення автентичності підпису виробника та підтвердження регіону виробництва клинка рекомендується провести експертизу (шинса) Асоціації збереження художніх мечів Японії (NBTHK).