0070. Шабля в піхвах, пер. пол. 19 ст.

Країна походження та період: Австро-Угорщина або Німеччина, пер. пол. XIХ ст.

Матеріали: сталь, мідь.

Техніки: кування, лютування, гравірування.

Розміри та вага. Клинок: загальна довжина – 890 мм, довжина клинка – 743 мм, кривизна – 42 мм, ширина клинка при п’яті – 30 мм, товщина обуху – 6 мм.
Оправа: довжина хрестовини 127 мм, висота перехрестя 65 мм.
Вага шаблі без піхов – 536 г.

Морфологічна характеристика. Клинок сталевий, сильно викривлений без єлмані та рікасо. Широкі неглибокі доли обабіч клинка утворюють розложистий обух та реберце вздовж леза. Доли починаються від п’яти і закінчуються за 120 мм від вістря. Спинка клинка плавно звужується, утворюючи фальшлезо на бойовому кінці.
Ефес відкритого типу, сталевий. Гарда проста хрестоподібна, щитки перехрестя конструктивно об’єднані з S-подібною хрестовиною. Кільйони плоскі широкі, із краплеподібними закінченнями. Руків’я складається з двох сталевих половинок лютоване міддю, має верхів’я комоподібної форми.
Піхви металеві, чорного кольору, з двома опуклими мигдалевидними обоймицями з рухомо закріпленими кільцями та плоским наконечником-гребінцем.

Шабля є бойовим зразком. Зброя добре збалансована, в руці зручна. Центр удару зміщений до бойового кінця. Попри те, що зразок розрахований на січний удар, він має фехтувальний потенціал через невелику довжину, оптимальну вагу та її розподіл.

Історична довідка
Представлена форма клинка високої кривизни з широкими долами майже на всю площину штаби, стає особливо популярною у європейських арміях від др. пол. XVІII ст.
Форма комоподібного («пістолетного») руків’я має дуже давнє походження. В науці зустрічаються припущення щодо його індійського, перського (сасанідського), навіть гунського коріння. Ілюстрації більш пізніх середньовічних зразків віднаходимо у візантійській іконографії другої половини ХІ ст. Зустрічаємо подібні форми також серед зображень середньовічної європейської зброї XV ст., насамперед фальшионів. Утім активний розвиток цієї форми пов’язаний зі зброярством XVІII ст., коли на теренах Османської імперії сформувалась класична турецька шабля – «килидж» з верхів’ям комоподібної форми.
Через османські культурні та військові впливи протягом XVІII–ХІХ ст. килидж набув величезної популярності у Східній та Західній Європі, а його характерний ефес почали постійно використовувати для оправи клинків різного походження. Через це у сучасній зброєзнавчій літературі поняття «килидж» часом визначають за самою тільки формою ефесу. Шаблі з такими оправами іноді ще називають «мамелюцькими», що пов’язано з історією поширення цього виду зброї у Європі від часів єгипетської кампанії Наполеона Бонапарта. Протягом ХІХ ст. шаблі у турецькому стилі посіли визначне місце як серед цивільної (костюмної) зброї європейських урядових чиновників та керівництва професійних корпоративних об’єднань, так і військових офіцерів найбільших імперій Європи. Ефеси таких шабель являли собою варіації популярного «мамелюцького», власне османського килиджа з комоподібним верхів’ям та відкритою хрестоподібною гардою.
Через постійні контакти з Османською імперією в Україні XVІII ст. килидж також набув значної популярності, причому як прості бойові, так і пишно декоровані шаблі, що коштували цілих статків. Особливо цінувались булатні клинки, як у килиджі героя російсько-турецьких воєн, останнього військового судді запорозьких козаків Павла Головатого (1715 – †1795, зразок зберігається у Державному історичному музеї в Москві, інв. № 57526/763 ор). Високовартісна зброя слугувала для козацької верхівки потужною грошовою інвестицією та ознакою високого соціального статусу.
Речові джерела свідчать, що у період Першої світової війни та Визвольних змагань шаблі в «мамелюкському» стилі набули популярності серед офіцерів українських частин. Так шабля видатного військового діяча УНР, генерал-хорунжого Бориса Палія-Неїла (1878 – †1956) являє собою саме османський килидж, який він успадкував від своїх козацьких предків. Нині цей зразок зберігається в Національному музеї історії України у Києві (інв. № З-1726).

ВИСНОВОК
Представлений до експертизи предмет являє собою австро-угорську чи німецьку форменну корпоративну шаблю першої половини XIХ ст., виконану у стилі османського килиджа. Відомі історичні факти та бойові характеристики представленої зброї створюють сприятливе історичне підґрунтя для усного провенансу, записаного зі слів власника, про походження шаблі з родини українського офіцера корпусу Січових стрільців (1914-1918 рр.).