0048. Сін-гунто зр. 1934 р. з клинком Кунісуке

Походження: Приватна колекція.

Датування: меч класифікується як сін-гунто (армійський меч,
модель 94 зразка 1934 р.). Клинок класифікується як сінто, виготовлений в період раннього Едо (ХVII ст.).

Підписи на клинку: катана-мей (підпис розташовувався на зовнішній частині хвостовика, коли шаблю використовували як катану). Підпис частково втрачений, може бути прочитаний як: «河内守国助» [Kawachi-no-Kami Kunisuke] – «Кунісуке, правитель Кавачі».

Матеріали: сталь, золото, латунь, дерево, шкіра ската.

Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, золочення, полірування.

Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 605 мм, кривизна (反り, сорі) – 15 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 6.9 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 31 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 20 мм.

Далі

Морфологія клинка. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Хвостовик суріаге (підрізався), має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину).

Загартування. Хада (фактура сталі) має виразну структуру у вигляді мокуме («кора дерева») з вкрапленнями дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю.
Виразний, яскравий хамон (лінія загартування) виконана у змішаному стилі: ділянки тьодзі-ха («бутони гвоздики») доповнюються гономе мідаре («хвилі у безладі»). У загартованій ділянці наявні елементи ніе та ніоі. Границя загартування (ніоі гучі) розмита, стрибкоподібно змінюється по формі й висоті, утворюючи тобіякі (крупні загартовані елементи в дзігане, відокремлені від основного хамону). Інтер’єр загартованої частини заповнений «туманними» хмарками ніоі, які виходять за границю загартування.
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі ко-мару («мале коло»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) латунна, плоска, виконана у стилі аоі («китайська мальва»), декорована рельєфними зображеннями чотирьох квітів сакури на фактурному тлі, розробленому точковим гравіруванням. Форма є типовою для сін-гунто.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) виконана з двох частин в техниці варі, вкрита золотою фольгою. В комплекті – шість латунних ретельно підібраних амортизуючих шайб сеппа.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава) з центральним шипом, та обплетена традиційним шовковим шнуром іто. Велика довжина руків’я (бл. 30 см) свідчить про крупну статуру замовника меча.
Оздоблення руків’я (менукі) декоровані зображенням трьох квітів сакури. Той саме мотив прикрашає латунні муфту руків’я (縁, фучі) й металевий наверш (兜金, кабутогане).

Піхви (鞘, сая) металеві, оправа складається з латунного устя, двох складних обоймиць (асі) з рухомими кільцями, фігурного фіксуючого кільця та наконечника, прикрашених традиційним зображенниям квітів сакури. Офіцерський сін-гунто зразка 1934 р. підвішували за дві обоймиці на двох пасових ремінцях до поясного ременя. Від 1938 р. перейшли до застосування тільки однієї (фіксованої) верхньої обойміці.

Реконструкція підпису та виробнича школа. Підпис на клинку частково втрачений. Після історико-лінгвістичної реконструкції, п’ять ієрогліфів напису можуть бути прочитані та інтерпретовані таким чином: перші 3 знаки «河内守» [Kawachi-no-Kami]– офіційний титул правителя провінції Кавачі; останні 2 знаки «国助» [Kunisuke] – Кунісуке, ім’я коваля.
Три генерації майстрів Кунісуке представляють одну з найвідоміших ковальських династій провінції Сеттсу (м. Осака), які працювали у період раннього Едо.
Представник другої генерації Кунісуке, відомий також як Нака Кавачі (中河内 [Naka Kawachi]), працював у м. Осака в епоху Канбун (1661-1672 рр.). Саме він, вже у віці 20-ти років (1646 р.), отримав від імператорського двору офіційний почесний титул Правителя провінції Кавачі. Активно відпрацювавши понад 50 років, майстер відійшов в епоху Генроку (1698 р.).
Роботи коваля вирізняються яскравим хамоном тьодзі-ха («бутони гвоздики»), а сам майстер відомий як засновник стилю кенго-тьодзі (拳形丁子).

Історичне підгрунтя. Клинки, виготовлені в Осаці у період раннього Едо, називають Осака сінто з яким пов’язано чимало знаних ковальських династій.
Після того як знаменитий полководець Тойотомі Хідейосі у 1585-1598 рр. побудував замок Осака, прилегла до замку територія (нині м. Осака, друге за величиною в Японії) стала центром господарського життя всієї країни. В пошуках найкращих пропозицій багато ковалів переїхали до міста. Вони виготовляли мечі не тільки для самураїв Осаки, але й для найбільших феодалів з усієї Японії. Серед осакських ковалів найбільше уславились Іканші Тадацуна (Аватагучі Омі-но-Камі Тадацуна), Іноуе Шинкай та Цуда Сукехіро.
Однією з ключових характеристик клинків Осака сінто є ефектний дзігане (видимий візерунок на поверхні клинка). Експериментам ковалів сприяло саме розташування Осаки: місто мало близький доступ до центрів виробництва тамахагане (спеціальної сталі для виготовлення японських мечів).
Старовинні клинки нерідко встановлювали на замовлення у конструкцію сін-гунто – японських армійських статутних мечів, створених для відродження самурайських традицій та підняття бойового духу армії. Сін-гунто прийнятий 1934 р. як модифікація стародавнього таті періоду Камакура (1185-1332 рр.). Він призначався для армійських офіцерів та унтер-офіцерів. Сін-гунто призначався для заміни попереднього армійського кю-гунто і мав кілька модифікацій (типи 94 та 98).
На відміну від традиційних мечів таті та катана, які виготовляли ремісничим способом, сін-гунто був масовою фабричною продукцією. Утім нерідко військові замовляли собі персональні мечі у традиційних зброярів.
Сін-гунто став наймасовішим японським військовим мечем, який використовувався як бойова та церемонійна холодна зброя до кінця Другої світової війни. Після завершення війни більшу частину цих мечів було знищено за наказом окупаційної влади.

ВИСНОВОК. Представленний предмет є японським військовим мечем сін-гунто («новий військовий меч») періоду 1934-1938 рр. Зразок класифікується як армійський офіцерський меч тип 94, зразка 1934 р. Меч виконаний на персональне замовлення старшого офіцера сухопутних військ японських збройних сил, рівень виконання та оздоблення оправи значно перевершує штатну армійську продукцію.
У конструкції встановлений старіший клинок, підписаний майстром Кунісуке («河内守国助» [Kawachi-no-kami Kunisuke]). Зазначений офіційний титул коваля, а також особливості виконання штаби (морфологія, загартування) свідчать, що клинок, імовірно, виготовив представник другої генерації династії Кунісуке, який працював у м. Осака (провінція Сеттсу) протягом 1661-1672 рр.
Для встановлення автентичності підпису виробника та підтвердження регіону виробництва клинка рекомендується провести експертизу (шинса) в Асоціації збереження художніх мечів Японії (NBTHK).