0095. Катана роботи Канеясу, 1624-50 рр.

Походження: приватна колекція.

Датування: меч класифікується як синто, клинок виготовлений напочатку періоду Едо, епоха Кан’ей (1624-1644).
Підписи на клинку: омоте-мей (підпис на зовнішній частині хвостовика): 陸奥守包保 [mutsu no kami kaneyasu] («(виготовлено) Канеясу, правителем (провінції) Мутсу»); на усті піхов (коігучі): 秀元 [Hidemoto] (Хідемото) та као (т. зв. «рукописна печатка», або автограф).
Документи та рейтинг за Фуджиширо: Jo Saku («відмінний меч» – оцінка «3» за п’ятибальною шкалою).
Матеріали: сталь, срібло, сякудо (сплав золота, срібла й міді), шибуічі (сплав срібла й міді), мідь, позолота, дерево, шкіра ската, шовк, лак.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, інкрустація (таушування), насічка, золочення, полірування, лакування.
Розміри: довжина клинка (長さ, нагаса) – 550 мм, кривизна (反り, сорі) – 8 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 6.7 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 30.5 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 20 мм.

Морфологія клинка. Клинок короткий, але масивний, малої кривизни. Форма клинка – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Хвостовик суріаге (підрізався), має 1 ана (отвори) для мекугі (запорного клину). Насічка на хвостовику (ясурі-ме) – судзікай (навскіс).
Загартування. Клинок має традиційне полірування.
Хада (фактура сталі) має щільну структуру у вигляді ко-мокуме («мала кора дерева»), крупний малюнок не простежується.
Хамон (лінія загартування) виконана у стилі нотаре («хвилі») з широкою ніоі-гучі (границею загартування). У загартованій ділянці превалюють елементи загартування ніе (ніе-декі).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі каері («повернення»).
Фактура клинка й характер елементів загартування незаперечно свідчать про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.
Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) виконана у стилі огі-гата (扇形鍔, цуба з формою/мотивом віяла), прикрашена прорізним декором у вигляді чотирьох віял (扇透かし鍔, огі-сукасі-цуба), з отвором хіттсу-ана під шпильки когай (у комплекті). Поверхня цуби патинована, основи віял прикрашені точковою золотою інкрустацією (дзоган).
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) подвійна (варі-хабакі), обкладена срібним листом. В комплекті – дві мідні амортизуючі шайби сеппа, вкриті золотою фольгою.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава) з центральним шипом, та обплетене традиційним шовковим шнуром іто.
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) та наверш (頭, кашира) патиновані, оздоблені карбованим сюжетом у надзвичайно високому рельєфі із золоченими зображеннями драконів серед морських хвиль та флористичними композиціями. Тло фучі розроблено у техніці нанако.
Оздоблення руків’я (менукі), виконані із сякудо у вигляді фігурок драконів, фрагментарно золочених.
Клинок змонтований з ширасая (白鞘) – простим дерев’яним руків’ям та піхвами, призначеними для зберігання клинка.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, оздоблені у техніці мура-нашидзі (むら梨子地) [mura-nashiji] («плямисте/мармурове нашидзі»), власне різновид техніки нашидзі (梨子地)” із яскравою, нерівномірною текстурою золотих частинок золотої фольги.
Підписне металеве устя (鯉口, коігучі) та наконечник (коджирі, 鐺) вкриті сріблом.
Курігата (дужка для шнура) виконана з чорного рогу.
Виробнича школа. Клинок підписаний іменем майстра Канеясу (包保) (перша генерація, 1624-1650-ті), який працював у традиції школи Монджу (文珠 [Monju]). Школа походить з провінції Ямато і наслідує традиції тамтешньої школи Тегай ([Tegai]). Їх майже прямі клинки добре ілюструють зброярські тенденції раннього Едо.
Канеясу переїхав з Ямато до Сеццу (нині північна частина префектури Осака), де активно працював протягом 1624-1650-х років. Канеясу був шульгою і виконував підписи на своїх мечах у дзеркальному відображенні за що отримав прізвисько Хідарі-Муцу (左陸奥, «шульга Канеясу»).
Відповідно до рейтингу Вадзамоно (業物), укладеного офіційним випробовувачем мечів, катом сьогунату Токугава Ямадой Асаемоном V (вперше опубликований 1797 р.), майстер Канеясу входить до списку Йокі (Рьо) Вадзамоно («дуже добрі»), 50-ти кращих майстрів – виробників мечів виняткової якості.
Срібне устя меча (коігучі) підписано ім’ям Хідемото (秀元) та доповнено особистим автографом майстра (као). Інші елементи оправи – фучі та кашира не мають підпису, утім сюжет та манера виконання мініатюри, насамперед на навершу (кашира), виконані у стилі школи Оморі, зокрема Хідемото (пом. 1790 р.) – четвертого сина засновника школи Оморі Терухіде.

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє собою японський меч катана. Клинок виготовлений у період раннього Едо (епоха Кан’ей, 1624-1644) майстром Канеясу (包保), або Хідарі-Муцу (左陸奥) з Осаки. Окремі елементи оправи меча (кодогу) виготовлені майстром Хідемото в період Едо (остання чверть XVIII ст.).
Для встановлення автентичності підпису виробника та підтвердження регіону виробництва клинка рекомендується провести експертизу (шинса) Асоціації збереження художніх мечів Японії (NBTHK).