0091. Катана роботи Садатсугу, 1661-1673 рр.

Походження: приватна колекція.

Датування: меч класифікується як синто, клинок виготовлений в період Едо, епоху Канбун (1661-1673).

Документи та рейтинг за Фуджиширо: Jo Saku («відмінний меч» – оцінка «3» за п’ятибальною шкалою); за Хоулі: 30. Сертифікат NBTHK (Асоціація збереження художніх мечів Японії) 鑑定書 [Kantei-sho] №3012928 保存刀剣 [Hozon tōken] («вартий збереження»). Оціночний документ Aoi-Art; повна ошигата (押形, ескіз-промальовка меча на спеціальному папері) від аукціону Aoi-Art.
Реєстраційне свідоцтво на зброю 銃砲刀剣類登録証 [Jūhō tōken-rui tōroku-shō] №11539 від 5 червня 1957 р. префектури Івате 岩手県教育委員会 [Iwate ken kyōiku iinkai]. Зазначеним документом Агентство у справах культури Японії (Bunkacho) визнає меч твором мистецтва.

Підписи на клинку: омоте-мей (підпис на зовнішній частині хвостовика): 越前住日向守藤原貞次 [Echu-ju Hyūga no Kami Fujiwara Sadatsugu] (Зроблено мешканцем Етидзен, господарем провінції Хюґа Фудзівара Садатсуґу).

Матеріали: сталь, срібло, сякудо (сплав золота, срібла й міді), залізо, мідь, позолота, дерево, шкіра ската, шовк, лак.

Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, інкрустація (таушування), насічка, золочення, полірування, лакування.

Розміри: довжина клинка (長さ, нагаса) – 648 мм, кривизна (反り, сорі) – 12 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 7.4 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 31.2 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 20.3 мм.

Морфологія клинка. Клинок короткий, але масивний, з помірною кривизною та довгим бойовим кінцем. Закінчення хвостовика типове для японських мечів XVII-XIX ст. Форма клинка – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – ірі-ямагата («вершина гори»). Хвостовик має 2 ана (отвори) для мекугі (запорних клинців).

Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) має виразну змішану структуру у вигляді добре структурованої ко-ітаме («дрібний сучкуватий зріз деревини») та масаме («прямі волокна деревини»), з вкрапленнями дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю.
Виразний хамон (лінія загартування) виконаний у змішаному стилі: ділянки тьодзі-ха («бутони гвоздики») доповнюються гономе мідаре («хвилі у безладі») з ніжками асі, які спускаються до ріжучої кромки. У загартованій ділянці превалюють елементи загартування ніе (ніе-декі).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі каері («повернення»).
Фактура клинка і характер елементів загартування незаперечно свідчать про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) залізна, масивна, виконана у стилі мокко («диня»), з отворами хіттсу-ана під ножик когатана та шпильку когай, декорована золоченою інкрустацією у вигляді листя клену, а також геометричним орнаментом з торцевої частини.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) подвійна, срібна, одна частина обкладена золотим листом. В комплекті – дві мідні амортизуючі шайби сеппа.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава) та обплетене традиційним шовковим шнуром іто.
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) та наверш (頭, кашира) патиновані, декоровані інкрустованими золоченими зображеннями левів Шиши у високому рельєфі (така-дзоган).
Оздоблення руків’я (менукі), виконані із сякудо у вигляді фігурок левів Шиши.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, вкриті чорним лаком роіро.

Виробнича школа. Клинок підписаний іменем Фудзівара Садатсугу (藤原貞次) – майстра з провінції Етидзен (越前国, нині префектура Фукуї), який працював у традиції ковальської школи Симосака (下坂派).

Історична довідка. Утворене напочатку XVII ст. в Етидзен князівство з центром в Фукуї (福井藩) очолював Юкі Хідеясу (結城秀康, 1574-1607), який опікувався ковальською справою у регіоні. У 1600 р. для нього кував мечі майстер Фудзівара Симосака, який переїхавши до Етидзен, став відомим як Ясуцугу (康継), особистий коваль сьогуна Токугава Іеясу (徳川家康, 1543-1616). Хідеясу встановив йому 40 коку рисом як платню за роботу в князівстві Фукуї.
У XVII ст. провінція Етидзен, поряд з Едо, Кіото, Осакою та землями Хідзен, стала одним із провідних зброярських центрів країни. Усього до XX ст. в Етидзен задокументовано 388 ковалів, з яких 234 працювали в період Едо (1603-1867). Серед них були згадані вище Ясуцугу та його учні, зокрема й Садатсугу. Всі вони були в Етидзен чужинцями, які мігрували туди з різних регіонів Японії, насамперед провінцій Міно, Сінано, Омі та Ямасіро.

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє собою японський меч катана. Клинок виготовлений майстром Фудзівара Садатсугу (藤原貞次) з провінції Етидзен у період Едо, епоху Канбун, 1661-1673 рр. Автентичність виробу підтверджена документом NBTHK (Асоціації збереження художніх мечів Японії) та оціночним документом від аукціону Aoi-Art.