0076. Японський меч Хоо-но таті, 16 ст.

Походження: приватна колекція.

Датування: меч класифікується як кото, клинок виготовлений
у період пізнього Муроматі (XVI ст.).

Документи: сертифікат NBTHK (Асоціації збереження художніх мечів Японії) 鑑定書 [Kantei-sho], номер відповідності 3033393, 保存刀剣 [Hozon tōken] – «вартий збереження», №05202309, виданий 15 грудня 2015 р. (五年十二月十五日).
Реєстраційне свідоцтво на зброю 銃砲刀剣類登録証 [Jūhō tōken-rui tōroku-shō] департамента освіти префектури Кумамото 熊本県教育委員会 [Kumamotoken kyōiku iinkai] №6911, перша реєстрація 17.06.1952 р., повторна – від 11.08.2014 р. Зазначеним документом Агентство у справах культури Японії (Bunkacho) визнає меч витвором мистецтва.

Підписи на клинку: му-мей (без підписів).

Матеріали: сталь, срібло, мідь, латунь, позолота, дерево, лак, шкіра ската.

Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, золочення, лакування, полірування.

Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 655 мм, кривизна (反り, сорі) – 28 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 7.1 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 29.4 мм. Загальна довжина меча у піхвах – 107 мм, довжина піхов – 76 см.

Морфологія клинка. Форма – нагамакі-дзукурі (з ромбовидним перетином в останніх двох третинах), перетин першої третини – сіногі-такай (високий), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), доли (хі) – нагіната-хі («типові для нагіната»), обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – курі («контур каштану»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину) у вигляді гвинта.

Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) має виразну змішану структуру у вигляді мокуме («кора дерева») та ітаме («сучкуватий зріз деревини»), зі вкрапленнями численних дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю. Простежується уцурі («віддзеркалення») – світлими полосками перлиту.
Виразний хамон (лінія загартування) виконана у стилі гономе мідаре («хвилі у безладі») з глибоким ніоі гучі (границею загартування). У загартованій ділянці превалюють елементи загартування ніоі (ніоі-декі). Інтер’єр загартованої частини заповнений ділянками у вигляді товстих ніжок асі, та «туманними» хмарками ніоі, які подекуди розмивають границю загартування. Присутні також елементи сунагаші («сліди мітли по піску»).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі ко-мару («мале коло»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Стиль виконання оправи меча – дзіндаті-дзукурі, або таті (陣太刀造り) з набором елементів характерної форми та особливим способом носіння: піхви підвішувалися на шовковому шнурі, який продівався у спеціальні отвори на невеликих антабках. Таке монтування застосовували, зокрема, під час придворних церемоній.
Гарда (鍔, цуба) латунна, плоска, у стилі кара-цуба («китайська гарда»), декорована флористичним орнаментом з ділянками золочення.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, вкрита золотою фольгою. В комплекті – мідні амортизуючі шайби сеппа, вкриті золотою фольгою.
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) латунна, має вигляд широкого фігурного обруча, прикрашеного рослинним орнаментом.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава).
Латунний з ділянками золочення наверш (兜金, кабутогане) виконаний у вигляді міфічного птаха Хоо, який займає значну частину руків’я. Зверху до навершу прикріплене латунне кільце (саруте) для темляка (цуйо-но-о). Товстий круглий у перетині темляк має на кінцях два металеві конусоподібні наконечники (цуйо) і ковзаючий латунний затискач (кохадзе).
На руків’ї закріплені латунні бляшки у формі купок рису (тавара-бьо) – дві з одного боку і чотири з іншого.
Піхви (鞘, сая) складаються з двох склеєних між собою дерев’яних половинок, виготовлених з японської магнолії (хоно-кі), мають овальну форму у перетині. Поверхня вкрита багатошаровим золотисто-жовтим крапчастим лаком (насідзі-урусі) з домішками твердих добавок (золотиста крихта). Устя (коі-гуті) обкладене широкою латунною фігурною окантовкою кутігане. Нижче розташовані три скріплюючі обручі. На двох із них, що знаходяться ближче до устя, закріплені обоймиці (асі) з петлями для шовкового шнура. На нижньому обручі, що знаходиться ближче до кінця піхов, закріплене фігурне скріплююче кільце (сібабікі), що зазвичай є самостійною деталлю у конструкції таті. Подовжений наконечник-колодка (ісідзуке), утворений з двох окремих деталей, скріплених прихованою пайкою. Металева фурнітура декорована флористичним орнаментом.
Тісні зв’язки з Китаєм і Кореєю в різні періоди становлення японської держави (Нара 710-793 рр.; Хейян 794-1185 рр.) сприяли проникненню впливів материкових культур у всі галузі життя Японії, серед іншого – у зброярство, що добре простежується у представленому зразку, зокрема у формі цуби, наявності темляка та ін.

Символіка. Міфічний птах Хоо відповідає птаху Феніксу у західній культурі. Однак на відміну від Фенікса, Хоо не відроджується з попелу. Згідно з китайською міфологією цей фантастичний птах мешкає в Західному раю богині Сіванму, яка володіє секретом людського довголіття і уособлює щастя та благополуччя. Існувало повір’я, що Хоо з’являється раз на тисячоліття і віщує початок сприятливого правління або народження мудреця. Найчастіше Хоо зображали на цубі та інших деталях багато оздобленої зброї.

Виробнича школа. Клинок не має підпису, але особливості форми та загартування свідчать про його приналежність до ковальської школи Шига-секі (志賀関). Школа представляє відгалудження засадничого напряму ковальської традиції Міно-ден, яка від середини періоду Муроматі гуртувала ковалів навколо міста Секі провінції Міно. Поряд з продукцією ковалів Бідзен, клинки Міно випускались у великій кількості, що пов’язано зі значними потребами інтенсивних феодальних війн періоду Сенгоку («Періоду ворогуючих держав», 1392-1573 рр.). Відповідаючи на нові виклики, ковалі Секі розробили передові методи виробництва, які дозволили підвищити обсяги виготовлення зброї без втрати її якості. Чимало майстрів переїхало до сусідніх провінцій, які перебували під владою ворогуючих даймьо. Так провінцією Міно володів Акеші Мітсухіде, натомість Суруга правив Іеясу Токугава, а Оварі контролював Ода Нобунага. Саме географічне становище провінції Міно сприяло великій кількості замовлень мечів сусідніми даймьо у місцевих ковалів, чиї клинки славились своєю практичністю та чудовими характеристиками.
В історії японського меча напрям Шига-секі відіграв помітну роль. Засновник школи майстер Каненобу (兼延) [Shodai Noshu Kanenobu] працював протягом епохи Мейо (1492-1501 рр.) у селищі Шига (нині м. Нагоя) провінції Оварі, куди переїхав із сусідньої Міно близько 1469 р. Його наступники плідно працювали до періоду пізнього Муроматі, суттєво вплинувши на стиль пізніших шкіл сінто у регіоні.

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє
собою японський меч придворної знаті хоо-но таті.
Клинок виготовлений у період пізнього Муроматі (XVI ст.) майстром школи Шига-секі (志賀関). Мечі, оправлені в стилі Хоо-но таті, використовувалися при дворі імператора Мікадо, їх пишне оздоблення вигідно контрастує з катанами, які уособлюють класичну форму японського меча пізніших часів.