Датування: меч классифікується як сін-гунто (陸軍九四式軍刀 [Rikugun kyūshi-shiki guntō], армійський військовий меч) за статутом 1944 р. (т. зв. «Тип 3»), клинок – традиційної роботи, гендайто, 1945 р.
Клинкова епіграфіка: ура-мей (підпис на внутрішній частині хвостовика) засвідчує: 昭和二十年四月 [Shōwa Nijū Nen Shi Gatsu] – квітень 1945 року. Напис на зовнішній частині хвостовика (омоте-мей) ймовірно засвідчує ім’я виробника.
На хвостовику також нанесено інспекційне тавро «Гі» (скорочення від назви префектури Гіфу, де виготовляли клинки).
Матеріали: сталь, залізо, латунь, дерево, шкіра, шовк.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, чорніння, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 660 мм, кривизна (反り, сорі) – 20 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 8.3 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 32 мм.
Морфологія клинка. Клинок широкий, потовщений, викривлений. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – ха-агарі-курідзірі («контур каштану з підйомом до леза»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину). Насічка на хвостовику (ясурі-ме) – но-ха («перо сокола») та судзікай (навскіс).
Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) виконана у змішаному стилі: масаме («прямі волокна деревини») та ко-ітаме («малий сучкуватий зріз деревини»). Хамон (лінія загартування) виконаний у змішаному стилі: сугу-ха (прямі ділянки середньої ширини) доповнюються плавним нотаре («хвилі»), подекуди – ко-мідаре («малий безлад»). Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі о-мару («велике коло»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.
Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) залізна, чорнена, плоска, суцільна, виконана у стилі мару («коло»). Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, латунна. В комплекті – амортизуючі овальні муфти (сеппа). Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава), обплетене традиційним шовковим шнуром іто класичного коричневого кольору з вузлом при верхів’ї. Кріплення руків’я розраховане на болтове з’єднання. Оздоблення руків’я (менукі) декоровані зображенням трьох квітів сакури. Муфта руків’я (縁, фучі) з кнопочним штифтом для пружинного запорного механізму та наверш (兜金, кабутогане) зі скрізною проушиною і скобою для темляка виготовлені з чорненого заліза. Кабутогане має великий зміщений до краю наскрізний отвір для темляка, характерний саме для пізніх моделей армійських мечів.
Піхви (鞘, сая) сталеві, фарбовані, мають устя, складну обоймицю (асі) з рухомим кільцем, та наконечник (ісідзуке), прикрашені традиційним зображенниям квітів сакури. Форма обоймиці характерна для армійського меча 1944 р. і відрізняється від обоймиць офіцерського сін-гунто 1934 й 1938 рр.
Історичне підгрунтя. Сін-гунто – японський армійський статутний меч, створений для відродження самурайських традицій та підняття бойового духу армії, прийнятий на озброєння 1934 р. як модифікація стародавнього таті періоду Камакура (1185-1332 рр.). Він мав кілька офіційних модифікацій (тип 94 та 98) і призначався для армійських офіцерів та унтер-офіцерів, замінивши попередній армійський кю-гунто.
Мечі в новій залізній оправі масово поширюються в японській армії від 1944 р. Дослідники пов’язують зниження використання кольорових металів для сін-гунто з армійською директивою від 1938 р., хоча відомі нині зразки у залізній оправі датуються 1944-1945 рр. Такі пізні армійські мечі нині відомі під умовною назвою «Тип 3» (за останньою цифрою 1943 року), хоча у відомих історичних документах часів Другої світової війни зазначена модифікація офіційно не зафіксована.
На відміну від традиційних мечів таті та катана, які виготовлялись зброярами індивідуально, сін-гунто став масовою фабричною продукцією. Утім нерідко військові замовляли собі персональні мечі у традиційному стилі. Сін-гунто став найпоширенішим японським військовим мечем, який використовувався як бойова та церемонійна холодна зброя до кінця Другої світової війни.
7 вересня 1945 р. Генеральний штаб Верховного головнокомандувача союзних держав наказав конфіскувати усі мечі в окупованій Японії, окрім визнаних «домашніми скарбами». Тисячі мечів були знищені або вивезені за межі країни. Утім вже 1 червня 1946 р. «мечі та цінні предмети мистецтва» були виключені із заборони, а в лютому 1948 р. заснована фундація NBTHK з метою збереження цих витворів мистецтва.
ВИСНОВОК. Представленний предмет є японським військовим мечем cін-гунто («новий військовий меч») виготовлений у 1945 р. Зразок характеризується як армійський офіцерський меч за статутом 1944 р., виконаний на індивідуальне замовлення. У конструкції встановлений клинок традиційної роботи, датований квітнем 1945 р. (т. зв. «новий» японський меч катана гендай-то), позначений рідкісним інспекційним тавром «Гі» (відоме від 1944 р.).
.
Експертний висновок №0067 / 16.05.2024
© Денис Тоїчкін, 2024
