Країна походження та період: клинок – Іран, 17 ст., оправа – Сирія, 18 ст.
Матеріали: сталь, срібло, позолота, мідь, латунь, дерево. Клинок виготовлений з високоякісного т. зв. «сітчастого» (за класифікацією П. Аносова) булату (інші назви: «кара-табан», «black wootz»).
Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, інкрустація, золочення.
Параметри. Клинок: загальна довжина – 925 мм, довжина клинка – 795 мм, кривизна – 79.3 мм, ширина клинка при п’яті – 3.1 мм, товщина обуху – 5.2 мм.
Оправа: довжина хрестовини 132.7 мм, висота перехрестя 75.7 мм.
Вага шаблі без піхов – 804 г.
Морфологічна характеристика. Клинок виконаний у формі класичного перського шамшира: надзвичайно викривлений, без дол, єлмані та рікасо, з клинуватою формою поперечного перетину. Бойовий кінець однолезовий.
Ефес відкритого типу, гарда проста хрестоподібна, сталева. Перехрестя становить єдину конструкцію з хрестовиною. Кільйони чотиригранні, із закінченнями у формі гудзика. Верхні тонкі шипи при основі руків’я зафіксовані мідним дротом. Щічки руків’я дерев’яні, закріплені чотирма металевими заклепками з фігурними шляпками. Шестигранне металеве верхів’я-ковпачок закріплений двома заклепками. Між щічками руків’я по всій його довжині розміщується срібна гіверса.
Піхви пізнішого походження, дерев’яні, обтягнуті сап’яном, з металевою обоймицею та наконечником.
Оздоблення
Патинований ковпачок верхів’я прикрашений золотою насічкою у вигляді традиційної східної арабески «румі» та шестипелюстковою розеткою у торцевій частині. Дерев’яні щічки руків’я декоровані інкрустованими рядами шестипроменевих срібних зірок, обрамлених мідними цвяшками, голівки яких творять пунктирні лінії. Голівки заклепок оздоблені геометричним орнаментом.
Історична довідка
Слово «шамшир» (ﺭﻳﺷﻣﺷ – shamsher, simshīr) з’явилося в перській мові в ІХ ст. і первісно означало «хвіст лева» або «кіготь лева». Як тоді, так і пізніше воно позначало меч й клинок, у загальному розумінні – меч, шаблю, у вужчому – особливий тип шаблі, відомий від ХІV ст. У західному зброєзнавстві шамшир визначають за виразно характерною формою: легкий клинок з високоякісної сталі, пристосований насамперед для рубальних розкроювальних кавалерійських ударів з відповідною кривизною, розподілом ваги та клинуватою формою поперечного перерізу. Руків’я, увінчане розгорнутим під кутом металевим ковпачком, доповнюється простою чотиригранною хрестоподібною гардою.
Витоки класичного шамшира сягають кінця XIV ст., найбільше ж він поширився в Ірані наприкінці XVI- початку XVII ст., за часів шаха Аббаса І (1587-1629 рр.). Від кінця XVI ст. клинки з високоякісного булату виготовляли у кількох виробничих центрах Персії, Північної Індії та Османської імперії, звідки вони поширювались по всьому тодішньому цивілізованому світу. На їх основі монтували шаблі з традиційними національними ефесами й відповідною оправою. Сирійські шамшири вирізнялись характерною оправою та декором – витягнутим гранованим ковпачком, мідним дротом при основі руків’я тощо.
Через постійні контакти з Османською імперією та Персією, в Україні середини XVII ст. склалися сприятливі умови для поширення шамширів – купці завозили як готові шаблі, так і клинки, які оправляли на місці. Пишно декоровані перські та сирійські шамшири коштували цілих статків, особливо цінувались булатні клинки. В описах майна козацької старшини найвищого рангу XVII – початку XVIІI ст. нерідко згадуються «шамські» (сирійські) шамшири з булатними клинками. Високовартісна зброя слугувала для козацької верхівки потужною грошовою інвестицією та ознакою високого соціального статусу.
ВИСНОВОК
Зразок являє собою класичний сирійську шаблю типу шамшир з булатним клинком перського виробництва. Конструктивні особливості та декор дозволяють датувати булатний клинок періодом XVII ст., оправу – початком XVIІI ст.
Експертний висновок №0062 / 15.07.2024
© Денис Тоїчкін, 2024
