Датування: меч классифікується як сінто. Клинок виготовлений в період раннього Едо, епоху Kaней (1624-1644 рр.). Цуба виготовлена протягом другої половини XVII-XVIІI ст.
Походження: перебував у приватній колекції в Угорщині. Викуплений на торгах у Відні (Австрія), у січні 2024 р.
Документи та рейтинг за Фуджиширо Jo-jo Saku («найкращий меч» – оцінка «4» за п’ятибальною шкалою); за Хоулі: 70.
Епіграфіка. На зовнішній частині хвостовика (омоте-мей) розташований підпис: 備中 國 水田 住 大与五 國重 [Bitchū Koku Mizuta ju ōyogo Kunishige] («Зробив Ойого Кунішиге зі школи Мізута з провінції Біттю»).
На верхній частині гарди, у центральній частині розташований напис: …作/正阿弥 [… Saku / Shōami] («… робота / Сьоамі»).
Матеріали: сталь, залізо, золото, срібло, мідь, сякудо (сплав золота й міді), дерево, шкіра ската, шовк, лак.
Техніки: ковка, лиття, інкрустація, гравірування, карбування, золочення, полірування, лакування.
Розміри і вага. Клинок: довжина леза (長さ, нагаса) – 435 мм, кривизна (反り, сорі) – 11 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 5.9 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 28.2 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 19.2 мм. Вага без піхов – 496 г.
Цуба: 66.3 х 63.8 х 5.1 мм, вага – 104 г.
Морфологія. Клинок субтильний, малої кривизни. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайна); закінчення хвостовика – ха-агарі курідзірі («контур каштану з підйомом»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину). Насічка на хвостовику (ясурі-ме) – судзікай («навскіс»).
Загартування. Клинок має традиційне полірування.
Хада (фактура сталі) має структуру у вигляді ко-мокуме («мала кора дерева»), утім через високу щільність малюнок невиразний (мудзі), з вкрапленнями дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю.
Виразний хамон (лінія загартування) виконана у стилі гономе мідаре («хвилі у безладі»), з подекуди розмитим ніоі гучі (границею загартування). Інтер’єр загартованої частини заповнений «туманними» хмарками ніоі, які часом виходять за границю загартування (ніоі-декі).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі мідаре комі («безлад»).
Фактура клинка і характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, ручної ковки і методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.
Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) – робота школи Сьоамі: залізна, плоска й широка, виконана у стилі нагегаку («квадрат із заокругленими кутами»), з двома симетричними отворами хіттсу-ана, декорована гравірованою та карбованою із залишками золочення ландшафтною композицією. В комплекті – дві мідні золочені та одна срібна амортизуючі муфти сеппа. Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) подвійна, мідна, верхня частина обкладена срібним листом, нижня – патинована.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава) з центральним шипом, та обплетена традиційним шовковим шнуром іто. Темний наліт на шкірі свідчить про поважний вік оправи (понад 200 років) і пов’язаний з початком деградації шовкових волокон. Овальна муфта руків’я (縁, фучі) та наверш (頭, кашира) мідні, патиновані, декоровані рослинними мотивами у техніці плоскої інкрустації. Оздоблення руків’я (менукі), виконані із сякудо у вигляді фігурок волів з інкрустованими золотом очима.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, покриття виконане у стилі ішіме-дзи («кам’яна поверхня»), вкриті високоякісним чорним лаком роіро.
Наконечник піхов (鐺, кодзірі) срібний. Курігата (栗形, дужка для шнура) та устя (鯉口, коігучі) виконані з чорного рогу.
Піхви укомплектовані шнуром сагео та сталевим ножиком кодзука традиційного виробництва із залізним патинованим руків’ям, декорованим золоченою арматюрою. Тло розроблено у техніці нанако.
Клинковий майстер та виробничі школи. Клинок підписаний іменем Ойого Кунішиге (大与五國重) зі школи Мізута (水田). Майстер є представником п’ятої генерації династії Кунішиге, працював протягом 1624-1644 рр. в провінції Біттю.
У період сінто (1596-1876 рр.) група почала працювати у традиції Сосю Сінто токуден, повністю відійшовши від виробничого стилю попередників. Оновлена школа складалась з двох кланів: Отсукі, які поколіннями використовували ім’я Кунішиге, та Асаі Мізута, які походили від Коно Ріхей Тамеє (河野理兵衛為家). Обидві сім’ї процвітали до кінця XVІІ ст. Утім провідним майстром напряму вважається Отсукі Йогоро Кунішиге (大月輿五郎國重), також відомий як Ойого Кунішиге (大与五國重), який працював у період 1624-1644 рр. і є творцем нового обличчя школи.
Відповідно до рейтингу Вадзамоно (業物), укладеному офіційним випробовувачем мечів, катом сьогунату Токугава Ямадой Асаемоном V (вперше опубликований 1797 р.), майстер Ойого Кунішиге входить до списку Йокі (Рьо) Вадзамоно ([Ryōwazamono], «дуже добрі»), 50-ти кращих майстрів – виробників мечів виняткової якості.
Слід зауважити, що хоча сугата (морфологія клинка) та характер елементів загартування відповідають традиціям ковальської школи Мізута, а патина на хвостовику – періоду раннього Едо, сам підпис є дещо нетиповим для мечів роботи Ойого Кунішиге. Зокрема на представленому клинку не використано частину імені коваля «Отсукі» (大月) зазвичай присутню у його підписах.
Напис у центрі цуби (…作 正阿弥) та стиль виконання свідчать про роботу школи Сьоамі, зокрема напрямку Аідзу-Сьоамі (会津正阿弥). Школа Сьоамі заснована в Кіото у другій половині XVI ст. Осередки виробництва ранніх майстрів (Ко-Сьоамі) виникли у багатьох провінційних центрах Японії – Аідзу (пров. Мітсу), Акіта (Дева), Цуяма (Мімасака), Мацуяма (Ійо) та ін., їхні вироби набули регіональнї стилістики. До ХІХ ст. цуби Сьоамі залишались серед найпопулярніших в Японії. Їх якість різнилась від недорогої масової продукції до коштовних замовних зразків. Стиль школи у часи Едо значно варіювався залежно від періоду та регіону, але мав загальні характерні особливості: зазвичай основа виконана із заліза (давніші – з м’яких металів), овальної або скругленої квадратної форми з масивним ободом, отвори хіттсу широкі, елементи дизайну загалом тяжіють до симетрії. Упорядкованої хронології чи генеалогії майстрів Сьоамі досі не створено, відомо, що останній майcтер Кацуйоші помер 1909 р.
ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє собою короткий японський меч вакідзасі. Клинок виготовлений у період раннього Едо (епоха Каней, 1624-1644 рр.) майстром Ойого Кунішиге (大与五國重) зі школи Мізута (水田), провінція Біттю. Морфологія клинка та характер елементів загартування відповідають традиціям ковальської школи Мізута, утім для підтвердження автентичності підпису коваля рекомендується провести експертизу (шинса) Асоціації збереження художніх мечів Японії (NBTHK). Цуба виготовлена майстром школи Аідзу-Сьоамі (会津正阿弥) у період другої половини XVII-XVIІI ст.
Експертний висновок №0053 / 02.05.2024
© Денис Тоїчкін, 2024
