Датування: меч классифікується як сін-гунто (陸軍九四式軍刀 [Rikugun kyūshi-shiki guntō], армійський військовий меч, тип 94 зразка 1934 р.), клинок – традиційної роботи, гендайто, перша половина ХХ ст.
Документи: облікова картка експоната №10, включно з ошигата (ескізом-промальовкою хвостовика меча на спеціальному папері).
Походження: колекція Роберта Мак Грегора [Robert McGregor], Флоріда, США. Зразок викуплений на торгах у м. Саратоса, Флоріда, США у березні 2024 р.
Клинкова епіграфіка: омоте-мей (підпис на зовнішній частині хвостовика): 正弘 [Masahiro]. Ближче до основи клинка розташований штамп підрозділу армійської інспекції у Секі (関).
Матеріали: сталь, латунь, мідь, алюміній, дерево, шкіра, шовк.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 526 мм, кривизна (反り, сорі) – 9 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 7.3 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 31.2 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакіхаба) – 21.8 мм.
Морфологія клинка. Клинок широкий, потовщений, слабовикривлений. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – ха-агарі-курідзірі («контур каштана з підйомом»). Хвостовик мачі-окурі – плечики (мачі) зміщені за рахунок клинка. Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину). Насічка на хвостовику (ясурі-ме) – о-судзі сігай («посилений скіс»).
Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) надзвичайно щільна, візерунок простежується погано: кагамі-хада («дзеркальна»). У незагартованій «м’якій» частині клинка помітні ланцюжки дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу. Невиразний хамон (лінія загартування) виконаний у змішаному стилі: тю-сугу-ха (прямі ділянки середньої ширини) доповнюються плавним нотаре («хвилі»), подекуди з ко-мідаре («малий безлад»). Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі мідаре комі («безлад»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.
Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) латунна, плоска, виконана у стилі аоі («китайська мальва»), декорована рельєфними зображеннями чотирьох квітів сакури на фактурному тлі, розробленому точковим карбуванням. Форма є типовою для сін-гунто.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, латунна. В комплекті по дві амортизуючі муфти – фігурні (дай-сеппа) та овальні (сеппа).
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава), обплетене традиційним шовковим шнуром іто класичного коричневого кольору з вузлом при верхів’ї.
Оздоблення руків’я (менукі) декоровані зображенням трьох квітів сакури. Той саме стандартний мотив прикрашає латунні муфту руків’я (縁, фучі) й мідний наверш (兜金, кабутогане) зі скрізною проушиною і скобою для темляка.
Піхви (鞘, сая) т. зв. «польові» – прості дерев’яні, обтягнуті незйомним шкіряним чохлом. Біля устя розташована трикнопкова система фіксації клинка в піхвах. Устя (鯉口, коігучі) має вигляд простого металевого кільця. Фурнітура для підвісу відсутня.
Виробник. На клинку гравійовано ім’я майстра Масахіро (正弘 [Masahiro]). У списку сертифікованих армією виробників мечів Rikugun Jumei Tosho фігурує кілька однойменних ковалів з різних регіонів Японії.
Історичне підгрунтя. Сін-гунто – японський армійський статутний меч, створений для відродження самурайських традицій та підняття бойового духу армії, прийнятий на озброєння 1934 р. як модифікація стародавнього таті періоду Камакура (1185-1332 рр.). Він мав кілька модифікацій (тип 94 та 98) і призначався для армійських офіцерів та унтер-офіцерів, замінивши попередній армійський кю-гунто. На відміну від традиційних мечів таті та катана, які виготовлялись зброярами індивідуально, сін-гунто став масовою фабричною продукцією. Утім нерідко військові замовляли собі персональні мечі у традиційному стилі. Сін-гунто став найпоширенішим японським військовим мечем, який використовувався як бойова та церемонійна холодна зброя до кінця Другої світової війни.
7 вересня 1945 р. Генеральний штаб Верховного головнокомандувача союзних держав наказав конфіскувати усі мечі в окупованій Японії, окрім визнаних «домашніми скарбами». Тисячі мечів були знищені або вивезені за межі країни. Утім вже 1 червня 1946 р. «мечі та цінні предмети мистецтва» були виключені із заборони, а в лютому 1948 р. заснована фундація NBTHK з метою збереження цих витворів мистецтва.
ВИСНОВОК. Представленний предмет є японським військовим мечем cін-гунто («новий військовий меч») та відноситься до епохи Сьова (昭和, «Освічений світ») – часу правління 124-го імператора Японії Сьова Хірохіто (1926-1989). Зразок характеризується як армійський офіцерський меч, тип 94 зразка 1934 р. у польових піхвах, виконаний на індивідуальне замовлення. У конструкції встановлено клинок традиційної роботи, виготовлений у 1930-1940-х рр., підписаний ім’ям виробника Масахіро (正弘).
Експертний висновок №0052 / 30.04.2024
© Денис Тоїчкін, 2024
