0034. Вакідзасі майстра Каненорі з Етідзен (1661-1673)

Назад до портфоліо

Походження: Приватна колекція.
Датування: меч классифікується як сінто, клинок виготовлений в період Едо, епоху Канбун (1661–1673 рр.).
Документи та рейтинг (за Фуджиширо): Jo-jo Saku («найкращий меч»); оціночний документ Hozon Token – «Вартий збереження» (保存刀剣鑑定書); оціночний документ Aoi-Art (Oshigata).
Підписи на клинку: муй-мей (без підпису).
Матеріали: сталь, залізо, мідь, сякудо (сплав золота й міді), золото, дерево, шкіра ската.
Техніки: ковка, лиття, інкрустація, гравірування, карбування, золочення, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 395 мм, кривизна (反り, сорі) – 16 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 8.5 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 29 мм, вага клинка – 470 г.

Морфологія клинка. Форма – нагіната наоші (перероблений клинок нагінати), представляє собою тесак, придатний для потужних рубальних ударів. Вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), доли – косі-хі (короткі), обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – курі (контур каштану). Хвостовик, має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину).

Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) має виразну структуру у вигляді ко-ітаме («малий сучкуватий зріз деревини») з вкрапленнями дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю.
Виразний яскравий хамон (лінія загартування) виконаний у стилі гономе мідаре («хвилі у безладі»), стрибкоподібно змінюється по формі й висоті. У загартованій ділянці превалюють елементи ніе (ніе-декі).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі каері хірой («широке повернення»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) залізна, плоска, виконана у стилі мару («кругла»), з отворам під шнур уденукі та ножик кодзука, декорована прорізним зооморфним орнаментом з ділянками золочення.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, вкрита золотою фольгою.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава).
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) виконана з сякудо, декорована золотим геометричним орнаментом. Наверш (頭, кашира) виготовлений з рогу водяного буйвола.
Оздоблення руків’я (менукі) виконані у вигляді фігурок буйвола.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, чорне покриття виконане у стилі ішіме-дзи («кам’яна поверхня»). Піхви мають металеве коігучі (устя). Курігата (дужка для шнура) виконана з чорного рогу, як і коджирі (наконечник піхов).
Оправа укомплектована сталевим ножиком кодзука із залізним руків’ям, декорованим зображенням омара.

Виробнича школа. Експерти NBTHK відносять клинок до роботи майстра Каненорі (兼則) з провінції Етідзен.
Починаючи від періоду пізнього Муроматі, у провінції Міно відбувалось постійне скорочення професійних ковальських об’єднань, яке досягло свого піку в періоди Момояма та раннього Едо. Причиною став підвищений попит на мечі та, відповідно, кваліфікованих клинкових майстрів Міно в інших провінціях, особливо сусідніх – Оварі та Етідзен. Зброярі, яких прийнято називати збірним терміном «Ковалі пізнього Секі» – Суе-Секі кадзі (末関鍛冶), почали переїжджати з рідних місць в інші регіони Японії, знаходячи заступництво у впливових даймьо. Подібна міграція призвела в результаті до появи в різних куточках країни численних ковальських шкіл, що мали у своїй основі традицію Міно.
Географію розселення уродженців Міно демонструє клан Каненорі, який повністю покинув Міно, мігрувавши у землі Оварі, Сетцу, Сінано, Етіго та Етідзен. Провінція Етідзен стала новою домівкою також для багатьох майстрів школи Шимосака, які переїхали з Омі, започаткувавши традицію Етідзен-Шимосака (越前下坂), натомість школа прибулих ковалів з Міно отримала назву Етідзен-Секі (越前関). Серед останніх найбільш впливовими стали представники сім’ї Каненорі (兼則).
Перші Каненорі відомі в Етідзен ще від середини XVI ст., коли під патронажем могутнього самурайського клану Асакура працювали представники двох родинних гілок Каненорі, прибулі з Міно (兼法 та 兼則). Після знищення Асакура армією Ода Нобунага, зброярі обох родинних гілок продовжували успішно працювати в епоху Кейтьо (1596–1615) та пізніше в XVII ст.

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет представляє японський короткий меч вакідзасі. Клинок виготовлений протягом епохи Канбун (1661–1673 рр.) представником другої генерації ковальського клану Каненорі, традиції Етідзен-Секі, провінції Етідзен.