0030. Вакідзасі в коширае, 16 ст.

Назад до портфоліо

Походження: Приватна колекція.
Датування: клинок виготовлений у XVI ст.
Підписи на клинку: муй-мей (без підпису).
Матеріали: сталь, залізо, мідь, сякудо (сплав золота й міді), позолота, дерево, шкіра ската, лак.
Техніки: ковка, лиття, інкрустація, гравірування, карбування, золочення, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 555 мм, кривизна (反り, сорі) – 11 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 6.5 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 32 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 20 мм. Вага клинка 423 г.

Далі

Морфологія клинка. Форма клинка – катакіріба-дзукурі. У формі катакіріба, яка сформувалась у період Камакура (1288-1334 рр.), японські зброярі поєднали високі різальні властивості хірадзукурі (плоскої форми) та міцність сіногідзукурі (форми з ребром). У пізніші часи форма катакіріба-дзукурі кілька разів повертала популярність, зокрема протягом 1596-1643 рр. та 1781-1867 рр. Вигин рівномірний – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), доли відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»), насічка на хвостовику (ясурі-ме) – судзікай («навскіс»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний). Закінчення хвостовика – ірі-ямагата («вершина гори»), найбільш поширена у період XVII-XIX ст. Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину).

Загартування. Клинок має традиційне полірування.
Хада (фактура сталі) має невиразну змішану структуру у вигляді ко-ітаме («малий сучкуватий зріз деревини») та масаме («прямі волокна деревини») з вкрапленнями численних дзі-ніе – крупних кристалів мартенситу, розташованих у вигляді ланцюжків у «м’якому» тілі клинка з нижчою твердістю.
Хамон (лінія загартування) виконана у стилі сугуха («прямий»), на зовнішньому (плоскому) боці доповнена невеликими ділянками нотареба («хвилястий»). Невелика глибина хамону свідчить про інтенсивну експлуатацію клинка.
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі мару («коло»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими технологіями.

Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) залізна, плоска, форми мокко («диня»), з двома отворами (рьо-хіцу) для кодзука та когай, декорована фітоморфним орнаментом із залишками золочения.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) мідна, одинарна, відповідає формі клинка. В комплекті – дві мідні амортизуючі шайби сеппа.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава).
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) та наверш (頭, кашира) мідні, декоровані рослинними мотивами.
Оздоблення руків’я (менукі), виконані із сякудо у вигляді фігурок людей та міфологічних істот.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, вкриті високоякісним чорним лаком роіро. Біля устя розміщена курігата (дужка для шнура).

Виробнича школа. Форма клинка та елементів загартування відносить клинок до продукції ковальської школи Кайфу (天部). Школа заснована у пізній період епохи Нанбокутьо (1332-1390 рр.) у провінції Ава (нині преф. Токуcіма) і названа на честь однойменної річки на березі якої жив і працював Уджийоші (氏吉) – засновник школи, коваль та фехтувальник. Після Уджийоші в Ава працювали півтора десятки поколінь, заснованої ним ковальської династії. Якість клинків школи була високо оцінена, зокрема у часи «Епохи ворогуючих провінцій», коли виробництво мечів було поставлено на потік.

ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє японський короткий меч вакідзасі. Клинок виготовлений майстрами школи Кайфу у XVІ ст.