Японський вакідзасі (Кай-Міхара, 1532-55) - ZBROEZNAVdotCOM

Японський вакідзасі (Кай-Міхара, 1532-55)

Назад до портфоліо

Датування: меч класифікується як кото, період Тенмон (1532-1555).
Підпис: омоте-мей, транслітерується як «Mihara ju Masahiro».
Матеріали: сталь, золото, мідь.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 450 мм, кривизна (反り, сорі) – 10 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 5,7 мм, ширина клинка біля п’яти (元幅, мотохаба) – 26.4 мм, ширина клинка біля бойового кінця (先幅,сакіхаба) – 16,4 мм.

Attributed in 2021 Наступні
Морфологія клинка

Форма – сіногідзукурії, або хондзукурі (основна, з повздовжньою гранню), кривизна рівномірна – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кісакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі-такай («високий гребінь даху»), форма хвостовика (накаго) – сірі-харі («натягнутий кінець»), закінчення хвостовика – курі («контур каштану»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину).

Загартування та полірування

Клинок полірован, має виразний хамон (лінію загартування) в стилі гономе-мідаре (хвилі у безладі). Босі (загартування бойового кінця) ко-мару-кударі (опущене мале коло). Візерунок сталі (хада) – ітаме (сучкуватий спил) з елементами масаме («прямошарова деревина»).
Серед елементів загартування превалюють елементи ніе (ніе-декі), що свідчить про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, та використання ручної ковки й методу загартування за традиційною японською технологією.

Клинкова епіграфіка і ковальська школа

На зовнішньому боці хвостовика (омоте-мей) розташований підпис клинкового майстра, який транслітерується як «Mihara ju Masahiro» (三原住正廣). Текст нагадує підпис майстра Масахіро з ковальської школи Кай-Міхара (貝三原), який працював у період Тенмон (1532-1555).
Школа Міхара (三原) – одна з найстаріших ковальських шкіл, виникла і розвивалась у провінції Бінго, відомої своїми руднями ще з періоду Камакура (1185-1333). Засновником школи вважається Міхара Масаї (Mihara Masaie), який прибув до Бінго з Бідзен, чи Биттю, а можливо й Ямато. Цю школу від її початку у період пізньої Камакура й до початку періода Муроматі (епохи Оей, 1394) зараз називають Ко-Міхара (古三原,«Стара Міхара»). Вважається, що вона лише відродила більш стару, наразі забуту ковальську традицію попередніх часів.
У провінції Бінго розташовувалось чимало монастирів та святилищ, тісно пов’язаних з центральним двором Ямато, як-то храм Тодзі та Ренгео-ін. Прийято вважати, що мечі, створені ковалями Міхара, мають риси школи Ямато, їх стиль підкреслює систему розвинутих соціокультурних зв’язків з імператорським двором в регіоні Кінай.
У період Оей (1394) чимало ковалів роз’їхалось у різні частини провінції Бінго, заснувавши власні ковальські напрями, відомі як Ашида, Томо, Кінаші, Шимбо і Кай. Терміном «Кай» також позначають ковалів, які працювали у період пізнього Муроматі. Міхара процвітала до кінця Муроматі, з успіхом розвиваючись протягом усіх основних періодів японського меча (Кото, Сінто й Сінсінто), породивши своєрідний стиль й чимало
чудових майстрів. Традиція завершилась у першій третині 19 ст.

Особливості стилю

Школа Міхара успадкувала, насамперед, низку стильових особливостей Ямато-ден (大和伝) та сусідньої школи Аое (青江), яка працювала у традицвї Ямаширо-ден (山城伝), а
також риси ковальської традиції Бідзен (備前).
Утім ковалі Міхара внесли свої зміни: у порівнянні з мечами з провінції Ямато, для клинків Міхара, у цілому, характерні менш виразні ніе на ділянках дзи й ха. Клинки демонструють помірний уцурі, при цьому нерідко мають визерунчасту текстуру поверхні клинка (хада) у стилі мокуме з домішками ітаме, що створює особливе відчуття “грубої” фактури.
Врешті клинки Міхара мають прямий хамон, іноді з маленькими “хвилями”, досить щільну лінію загартування (“ніоі-гучі”), а також характерну форму загартування бойового кінця (босі), зазвичай, зі значним поверненням.
Попри консерватизм школи, у період  1460-1600 рр., ковалі Міхара внесли деякі новації. Так, лінія хамону стала більш різноманітною, нерідко це гуноме-мідаре, також збагатились елементи загартування (хатаракі) на ділянці хамону.
На дослідженому клинку присутні досить характерні ознаки роботи коваля школи Міхара кінця періоду Муроматі. Зокрема хада сполучає мокуме й масаме, що характерно для продукції Кай-Міхара. Водночас на клинку спостерігається надзвичайно своєрідний хамон у вигляді “хвиль у безладі” (гуноме-мідаре), нехарактерний для класичної “старої” Ко-Міхара, яка дотримувалась прямого хамона (сугу-ха), проте відомий в роботах ковалів Кай-Міхара. На клинку присутній невиразний уцурі, а загартована частина клинка (якіба) заповнена елементами хатаракі. Лінія загартування бойового кінця (босі) має невелике повернення.

ВИСНОВОК

Представлений предмет є коротким японським мечем вакідзасі з підписаним клинком, виготовленим Масахіре, майстром школи Кай-Міхара (про шо свідчить підпис), який працював в період Тенмон (1532-55). Для перевірки автентичності підпису й підтвердження ковальської традиції рекомендована експертиза NBTHK (шинса).

© Д.Тоїчкін, 2021

Залишити відповідь

дослідження зброї, експертиза історичної зброї, экспертиза антикварного оружия, історія зброї, History of Arms and Armour, Тоїчкін, Тоичкин, Toichkin, CAAS, Center of Arms and Armor Studies, Antique arms, наукові конференції, атрибуція зброї, атрибуция оружия, attribution of weapons, оружейные клейма, оружейная библиотека, електронна бібліотека, історія зброї