Походження: Приватна колекція.
Датування: меч классифікується як сінто, клинок виготовлений в період раннього Едо, епоху Каней (1624–1644 рр.).
Документи: оціночний документ NBTHK (Асоціація збереження художніх мечів Японії) 鑑定書 [Kanteisho] №3031067 保存刀剣 [Hozon Token] – «вартий збереження» від 10.03.2020 р. Реєстраційне свідоцтво на зброю Торокушо [銃砲刀剣類登録証] департамента освіти у Токіо [東京都 教育委員会] №322831 від 21.11.2020 р.
Клинкова епіграфіка та символіка: ура-мей (підпис на внутрішній частині хвостовика): 山城守藤原国清 [Yamashiro-no-Kami Fujirawa Kunikiyo] – «Фудзівара Кунікійо, правитель Ямасіро». Нижче підпису розміщено мон – 16-пелюсткову (імператорську) хризантему, почесну відзнаку, яка засвідчувала, що коваль обслуговує імператорський двір.
Матеріали: сталь, срібло, сякудо (сплав золота й міді), позолота, емаль, дерево, шкіра ската.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, карбування, золочення, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 758 мм, кривизна (反り, сорі) – 21 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 7.5 мм, ширина клинка при п’яті (元幅, мотохаба) – 32.2 мм, ширина клинка при бойовому кінці (先幅, сакі-хаба) – 21.7 мм.
Морфологія клинка. Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжнім ребром), кривизна висока, рівномірна – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кіссакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли – відсутні, обух (муне) – йорі («гребінь даху»). Форма хвостовика (накаго) – убу (звичайний); закінчення хвостовика – курі («контур каштану»). Хвостовик має 2 ана (отвори) для мекугі (запорного клину).
Загартування. Клинок має традиційне полірування. Хада (фактура сталі) має виразну структуру у вигляді ітаме («сучкуватий зріз деревини»). Незагартована «м’яка» частина клинка насичена дзі-ніе – крупними кристалами мартенситу, які формують ланцюжки та плями.
Яскравий хамон (лінія загартування) виконаний у змішаному стилі: невиразні ділянки нотаре («хвилі») подекуди змінюються майже прямими (сугуха), з чітким ніоі гучі (границею загартування). У загартованій ділянці превалюють елементи загартування ніе (ніе-декі).
Босі (загартування на бойовому кінці) у стилі о-мару («велике коло»).
Фактура клинка й характер елементів загартування дають підстави для висновку про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, а також ручної ковки й методу загартування за традиційними японськими ремісничими технологіями.
Оправа (拵え, коширае). Гарда (鍔, цуба) залізна, плоска й широка, форма татемару («кругла»), з отворами під шнур уденукі, декорована прорізним та гравійованим фітоморфним орнаментом з фрагментами золочення.
Запорна муфта клинка (鎺, хабакі) одинарна, вкрита золотою фольгою. В комплекті – дві золочені амортизуючі шайби сеппа.
Руків’я (柄, тсука) дерев’яне, обтягнуте шкірою ската (самегава).
Овальна муфта руків’я (縁, фучі ) та наверш (頭, кашира) металеві, патиновані.
Оздоблення руків’я (менукі), виконані із сякудо у вигляді фігурок тварини.
Піхви (鞘, сая) дерев’яні, вкриті високоякісним чорним лаком роіро. Устя (鯉口, коігучі) та наконечник (鐺, кодзірі) у вигляді металевого кільця та ковпачка. Курігата (дужка для шнура) виконана з чорного рогу, з металевою вставкою.
Виробник. Клинок підписаний іменем майстра Кунікійо (国清), який жив і працював у провінції Етідзен. Майбутній майстер народився 1589 р. в містечку Мацумото (провінція Сінано) в сім’ї самурая Шимани Сукемуне. Пізніше він навчався під керівництвом відомого майстра Горікава Куніхіро в Кіото, який був відомий тим, що володів багатьма різними стилями виготовлення мечів, нерідко з хорімоно. 1614 р. майстер став слугою і особистим майстром лорда Тадамаси Мацудайри, онука Токугава Ієясу майстра бойових мистецтв та даймьо в провінції Сінано. Слідуючи за новими призначеннями господаря, 1619 р. майстер переїжджає до Такада в провінцію Етіго, а 1623 р. – до області Фукуї в Етідзен, де Тадамаса змінив свого старшого брата Тадано на посту даймьо.
Створене на поч. XVII ст. в провінції Етідзен князівство з центром в Фукуї (Фукуї-хан, 福井藩) спершу очолював даймьо Юкі Хидеясу (1574–1607), який всіляко сприяв ковальству. Нащадки Хідеясу під прізвищем Мацудайра правили Етідзен до самого кінця XIX ст. Протягом XVII ст. провінція Етідзен, поряд з Едо, Кіото, Осака та землями Хідзен, стала одним із основних зброярських центрів Японії. Всього до XX ст. в Етідзен задокументовано діяльність 388 ковальських майстрів, з яких 234 працювали в період Едо (1603–1867 рр.).
1627 р. майстер змінив своє ім’я на Кунікійо, використавши ієрогліфічний символ свого господаря – Куні (國), коли йому було надано титул дайдзьо (大掾) «помічник правителя» – друге за рангом звання, яке надавалось ковалям. У наступному 1628 р. Кунікійо отримав найбільш престижні титули «правителя провінції» камі (守) та Фудзівара (藤原). Тоді ж йому було дозволено маркувати свої клинки 16-ти пелюстковою імператорською хризантемою, що було найвищим привілеєм для коваля.
Джерела розходяться щодо дати смерті Кунікійо, яка варіюється від 1649-го до 1665 рр.
Титул і ім’я коваля успадкував його син (справжнє ім’я Шимада Шінбей, 島田新兵衛). Вважається, що всього було 5 поколінь ковальської династії Кунікійо.
Відповідно до рейтингу Вадзамоно (業物), укладеному офіційним випробовувачем мечів, катом сьогунату Токугава Ямадой Асаемоном V (вперше опубликований 1797 р.), майстер Кунікійо входить до третього списку 80-ти кращих майстрів – виробників клинків чудової якості.
ВИСНОВОК. Представлений до експертизи предмет являє собою японський меч катана. Клинок виготовлений у період раннього Едо, епоху Каней (1624–1644 рр.) майстром Кунікійо з провінції Етідзен. Автентичність підпису підтверджена документом NBTHK (Асоціації збереження художніх мечів Японії).
Експертний висновок №0036 / 17.11.2023
© Денис Тоїчкін, 2023
![]()