АТРИБУЦІЯ ТА КОНСЕРВАЦІЯ
Матеріали: сталь, латунь.
Техніки: ковка, гравірування, таушування (всічка).
Параметри: загальна довжина – 920 мм, вага – 950 г (гарда – 230 г, клинок – 720 г). Клинок: довжина – 833 мм, ширина при п’яті – 37 мм, товщина обуха при п’яті – 6,5 мм, ширина єлмані при основі – 40 мм, кривизна (найбільша відстань від хорди до спинки клинка) – 57 мм.
Оправа: довжина хрестовини – 125 мм, висота перехрестя – 125 мм, захисна дужка – 100 мм.
Походження: приватна колекція. За свідченням власника – випадкова знахідка в Іскрівському лісовому заказнику Чутівського району Полтавської області (Україна).
Стан збереження і комплектність: клинок і гарда вкриті вогнищами поверхневої точкової корозії. Піхви і руків’я втрачені.
МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Клинок сталевий, сильно викривлений з центральним повздовжнім ребром, що починається при основі клинка і закінчується на широкій дволезовій єлмані. Спуски навколо ребра утворюють неглибокі широкі доли. Спинка клинка розлога, плавно звужується до єлмані. Вістря розташоване на середній лінії клинка, бойовий кінець широкий, має заокруглену форму. Конструкція клинка, параметри ваги та її розподіл свідчать, що шабля є кавалерійською зброєю, призначеною, насамперед, для рубання.
Ефес напівзакритого типу. Гарда сталева, L-подібної форми: продовження переднього кільйону загинається догори під прямим кутом, завершуючись на рівні верхів’я. Перехрестя довге, довжина тонких шипів дорівнює довжині кільйонів. На верхньому шипі розташований монтажний отвір. По центру хрестовини знаходиться палюх (d=26 мм). Руків’я та піхви втрачені.
Загалом, конструкція зброї представляє польсько-угорський тип шаблі з ускладненою гардою: окрім загнутого наверх кільйона присутній палюх, який слугував для пришвидшення удару та полегшував повернення зброї після його завершення.
МАТЕРІАЛОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ
Металографія. Дослідження виконане на кафедрі ливарного виробництва чорних і кольорових металів Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського (Київ, Україна). Металографічний шліф був виконаний на зовнішньому боці клинка, на ділянці ударного центру (початок єлмані), поблизу леза. Дрібна перлітно-феритова структура з суттєвим переважанням перліту засвідчує евтектоїдний тип сталі з вмістом вуглецю близько 0,6-1%. Ущільнена високодисперсна феритно-перлітна структура з витягнутими феритовими зернами сформувалась внаслідок процесів ковки й термообробки із загартуванням у воді та подальшим відпуском у горні з розжареним вугіллям.
Зі зменшенням розмірів зерна підвищуються міцність, пластичність і в’язкість сталі, а отже й механічні властивості зробленого з неї клинка.
Твердість. Визначені показники 29-44 HRC підтверджують, що, що сталь має переважно перлiтну структуру, клинок був загартований у воді і пройшов відпуск. Висока нерівномірність твердості на окремих ділянках очевидно зумовлена тривалою корозією предмета.
Середні значення твердості відповідають значенням досліджених нами клинків східноєвропейської зброї XVI-XVIII ст.
На єлмані, приблизно за 180 мм від вістря, розташований дефект у вигляді заглибини, яка впоперек перетинає клинок з двох сторін симетрично. Суттєвої різниці у твердості сталі з різних сторін заглибини не виявлено. Очевидно канавка є виробничим дефектом ковальського зварювання, що проявився внаслідок багаторічної корозії.
Твердість гарди 1-6 HRC, свідчить про її виготовлення із сирого заліза без загартування і подальшої термообробки.
СИМВОЛІКА ТА ОРНАМЕНТИКА
На внутрішній стороні клинка поблизу п’яти у техніці таушування (насічки без розробки поля) виконаний латунний рівнораменний хрест у колі діаметром 26 мм. Закінчення хреста утворюють роздвоєні гілочки, наслідуючи у своїй формі так званий «вірменський» або «криновидний» хрест.
Криноподібні закінчення рамен християнського хреста ведуть свою історію від часів Візантійської імперії, де хрест такої форми, вписаний у коло став одним з найпоширеніших християнських мотивів у декоративно-ужитковому мистецтві. Візантійську композиційно-іконографічну та стилістичну традицію активно експлуатували на величезних просторах культурного домінування Візантії, що виходили далеко за її межі. Маючи ще язичницьке підґрунтя, релігійно-іконографічні канони зображення хреста формувалися на теренах України під потужним впливом візантійської традиції, хоча, здебільшого, швидко втрачали з нею безпосередній зв’язок. Так численні різновиди проквітлого хреста (нерідко вписаного у коло), що наслідували священне Древо, набули надзвичайного поширення у декоративно-ужитковому мистецтві України XVII-XVIII ст., насамперед на Поділлі.
Криновидними хрестами нерідко оздоблювали зброю вірменські золотарі, які працювали на теренах Османської імперії та Речі Посполитої.
На зовнішньому боці гарди розташований простий геометричний орнамент у вигляді рисок та V-подібних елементів, звичайних для творів декоративно-ужиткового мистецтва з України.
РЕКОНСТРУКЦІЯ
На основі аналогічних знахідці експонатів, що зберігаються в музеях Польщі та Угорщини, було виготовлено руків’я. У ході реконструкції використаний автентичний наверш: артефакт виготовлений зі срібла, датується 16-17 ст.
ІСТОРИЧНЕ ПІДГРУНТЯ
Серед усього масиву історичної довгоклинкової зброї в Україні, зразкам з L-подібною гардою належить особливе місце. У польській історіографії переважає погляд на L- та U-подібні форми, як подальший етап розвитку простої хрестовидної гарди, що привів до появи ефесу закритого типу і так званої «гусарської шаблі». Польські фахівці відзначають, що адаптація відкритої східної гарди до західноєвропейських бойових практик полягала саме у трансформації її форми від простої хрестовидної до закритої, яка поліпшувала захист руки. Згідно з цими поглядами, еволюція гарди у Речі Посполитій проходила за схемою: відкрита хрестовидна гарда > гарда доповнена ланцюжком > L- та U-подібні гарди > закрита гарда. Різновиди шабель з L- та U-подібними гардами характеризуються, як «перехідні» від угорсько-польської шаблі типу ІІ (за класифікацією В. Квасневича) до польської «гусарської шаблі» з повністю замкненою захисною дужкою гарди. Підкреслюючи унікальність «гусарської шаблі», польські дослідники зазвичай згадують про її генетичний зв’язок з західноєвропейською зброєю.
Походження L-подібних форм в Західній Європі сягає корінням другої половини XV ст. Їх поява пов’язана з намаганням модифікувати подовжені кільйони, які сформувались на тогочасній клинковій зброї. Це привело до формування складних гард-кошиків у першій половині XVІ ст. На теренах майбутньої Речі Посполитої L-подібні гарди з’явилися у той саме час, що і в Західній Європі, – у другій половини XV ст.
У XVI ст. еволюція шабельної гарди проходила в спільному для країн Центрально-Східної Європи напрямі: до османських кривих клинків було успішно припасовано європейський ефес з надзвичайно довгими кільйонами та перехрестям. Такі конструкції, що фактично наслідували попередні форми гард європейських мечів, стали відправною точкою еволюції шабельної гарди, яка зі сторічним запізненням повторила шлях європейської зброї з довгим прямим клинком. L-подібна форма гарди стала тим самим етапом у розвитку шаблі XVІI ст., що і свого часу для меча, вирішивши проблему вкорочення кільйонів через розширення їхніх захисних функцій. У такій модерній конструкції передній кільйон загинається догори, поліпшуючи захист кисті, задній скорочується і, зазвичай, загинається донизу.
Про високу популярність шабель з L-подібною гардою на всій території Речі Посполитої, зокрема і в Україні, свідчить низка археологічних знахідок та іконографічних джерел.
ВИСНОВОК
Зразок являє собою просту бойову кавалерійську шаблю 17 ст., польсько-угорського типу з L-подібною гардою, виготовлену на теренах Речі Посполитої. Представлений тип шабель був поширений в Україні, зокрема, серед рядових козаків у середині XVІI ст.
