Датування: меч класифікується як кото, період Тенмон (1532-1555).
Підпис: омоте-мей, транслітерується як «Mihara ju Masahiro».
Матеріали: сталь, золото, мідь.
Техніки: ковка, лиття, гравірування, полірування.
Розміри: довжина леза (長さ, нагаса) – 450 мм, кривизна (反り, сорі) – 10 мм, максимальна товщина клинка (重ね, касане) – 5,7 мм, ширина клинка біля п’яти (元幅, мотохаба) – 26.4 мм, ширина клинка біля бойового кінця (先幅,сакіхаба) – 16,4 мм.
Морфологія клинка
Форма – сіногідзукурі, або хондзукурі (основна, з повздовжньою гранню), кривизна рівномірна – торідзорі, форма бойового кінця – тю-кісакі (середня вершина), перетин – сіногі-такай (високий), доли (хі) – відсутні, обух (муне) – йорі-такай («високий гребінь даху»), форма хвостовика (накаго) – сірі-харі («натягнутий кінець»), закінчення хвостовика – курі («контур каштану»). Хвостовик має 1 ана (отвір) для мекугі (запорного клину).
Загартування та полірування
Клинок полірований, має виразний хамон (лінію загартування) в стилі гономе-мідаре (“хвилі у безладі”). Босі (загартування бойового кінця) ко-мару-кударі (“опущене мале коло”). Візерунок сталі (хада) – ітаме (“сучкуватий спил деревини”) з елементами масаме («прямошарова деревина»).
Серед елементів загартування превалюють елементи ніе (ніе-декі), що свідчить про використання тамахагане (японської сталі із залізовмісного піску) при виготовленні клинка, та використання ручної ковки й методу загартування за традиційною японською технологією.
Клинкова епіграфіка і ковальська школа
На зовнішньому боці хвостовика (омоте-мей) розташований підпис клинкового майстра, який транслітерується як «Mihara ju Masahiro» (三原住正廣). Текст нагадує підпис майстра Масахіро з ковальської школи Кай-Міхара (貝三原), який працював у період Тенмон (1532-1555).
Школа Міхара (三原) – одна з найстаріших ковальських шкіл, виникла і розвивалась у провінції Бінго, відомої своїми руднями ще з періоду Камакура (1185-1333). Засновником школи вважається Міхара Масаї (Mihara Masaie), який прибув до Бінго з Бідзен, чи Биттю, а можливо й Ямато. Цю школу від її початку у період пізньої Камакура, й до початку періода Муроматі (епохи Оей, 1394) називають Ко-Міхара (古三原,«Стара Міхара»). Вважається, що вона лише відродила більш стару, наразі забуту ковальську традицію попередніх часів.
У провінції Бінго розташовувалось чимало монастирів та святилищ, тісно пов’язаних з центральним двором Ямато, як-то храм Тодзі та Ренгео-ін. Прийято вважати, що мечі, створені ковалями Міхара, мають риси школи Ямато, їх стиль підкреслює систему розвинутих соціокультурних зв’язків з імператорським двором в регіоні Кінай.
У період Оей (1394) чимало ковалів роз’їхалось у різні частини провінції Бінго, заснувавши власні ковальські напрями, відомі як Ашида, Томо, Кінаші, Шимбо і Кай. Терміном “Кай” також позначають ковалів, які працювали у період пізнього Муроматі. Міхара процвітала до кінця Муроматі, з успіхом розвиваючись протягом усіх основних періодів японського меча (Кото, Сінто й Сінсінто), породивши своєрідний стиль й чимало
чудових майстрів. Традиція завершилась у першій третині 19 ст.
Особливості стилю
Школа Міхара успадкувала, насамперед, низку стильових особливостей Ямато-ден (大和伝) та сусідньої школи Аое (青江), яка працювала у традицвї Ямаширо-ден (山城伝), а
також риси ковальської традиції Бідзен (備前).
Утім ковалі Міхара внесли свої зміни: у порівнянні з мечами з провінції Ямато, для клинків Міхара, у цілому, характерні менш виразні ніе на ділянках дзи й ха. Клинки демонструють помірний уцурі, при цьому нерідко мають визерунчасту текстуру поверхні клинка (хада) у стилі мокуме з домішками ітаме, що створює особливе відчуття “грубої” фактури.
Врешті клинки Міхара мають прямий хамон, іноді з маленькими “хвилями”, досить щільну лінію загартування (“ніоі-гучі”), а також характерну форму загартування бойового кінця (босі), зазвичай, зі значним поверненням.
Попри консерватизм школи, у період 1460-1600 рр., ковалі Міхара внесли деякі новації. Так, лінія хамону стала більш різноманітною, нерідко це гуноме-мідаре, також збільшилась кількість елементів загартування (хатаракі) на ділянці хамону.
На дослідженому клинку присутні досить характерні ознаки роботи коваля школи Міхара кінця періоду Муроматі. Зокрема хада сполучає мокуме й масаме, що характерно для продукції Кай-Міхара. Водночас на клинку спостерігається надзвичайно своєрідний хамон у вигляді “хвиль у безладі” (гуноме-мідаре), нехарактерний для класичної “старої” Ко-Міхара, яка дотримувалась прямого хамона (сугу-ха), проте відомий в роботах ковалів Кай-Міхара. На клинку присутній невиразний уцурі, а загартована частина клинка (якіба) заповнена елементами хатаракі. Лінія загартування бойового кінця (босі) має невелике повернення.
ВИСНОВОК
Представлений предмет є коротким японським мечем вакідзасі з підписним клинком, виготовленим Масахіре, майстром школи Кай-Міхара (про шо свідчить підпис), який працював в період Тенмон (1532-55). Для перевірки автентичності підпису й підтвердження ковальської традиції рекомендована експертиза NBTHK (шинса).
Експертний висновок №0031 / 2020
© Денис Тоїчкін, 2020