Атрибуція шаблі та шоломів типу «кула-худ» (kulah-khud) з колекцій НМІУ та Одеського музею західного та східного мистецтва

Статтю присвячено дослідженню зразків зброї, представлених на виставці “Харизма Ірану”, яка пройшла в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у листопаді 2017 – лютому 2018 рр.

На виставці “Харизма Ірану” представлені цікаві зразки традиційного іранського озброєння з колекцій українських музеїв.

Чудовий приклад перської карабелі зберігається у колеції Національного музею історії України. Дослідження цього клинка у повній мірі демонструє необхідність залучення крос-дисциплінарного підходу при дослідженні історичної зброї.

Перед нами шабля, яку характеризують як карабелю – шаблю з верхівям у вигляді стилізованої голови орла або, за іншою версією, куполу архітектурної споруди.

Перська карабеля, друга половина XVIII ст. НМІУ, інв. № З-754.

Матеріали: булатна сталь, залізо, золото, ріг, мідний сплав.

Параметри зброї: Загальна довжина: 965 мм; довжина клинка: 830 мм; ширина клинка біля основи: 34 мм; ширина єлмані: 35 мм; товщина обуха: 6 мм; вага у піхвах: 1040 г.

Проблематика появи й розвитку карабелі у Персії — непроста тема, пов’язана з історією її стародавньої культури, збагаченої різноманітними зовнішніми впливами пізніших часів. Тут існувало давнє й потужне підґрунтя традиції виконання верхів’я зброї у вигляді архітектурних форм, зустрічаємо їх ще у передмусульманський період. В історіографії існує навіть припущення про зв’язок форми перської карабелі з формою склепіння у дверях усипальниці імама Гусейна у м. Карбела, Ірак.

Ще потужнішу національну й релігійну основу має зброя із зображенням натуралістичної та стилізованої голови птаха, відома ще від часів династії Ахеменідів (559-330 до н.е.), так і напередодні арабського завоювання: мечі, орнаментовані мотивами пір’я, з верхів’ям у вигляді стилізованої соколиної голови Варгана (одне з утілень Вретрагни, зороастрійського божества війни, військової доблесті й перемоги), були поширеними у сасанідському війську. Пір’я може бути пов’язано з іншим міфічним птахом – Сіморгом про якого поговорю трохи далі.  Загалом орел в іранській системі символів  позначає небо і з прадавніх часів вважався добрим знаменням. Його зображали на знаменах спереду та збоку, іноді — тільки крила. Орлине пір’я зображали навіть на коронах сасанідських правителів, є гіпотеза, що таким чином вони намагалися підкреслити свою легітимність як представників Ахура Мазда на Землі.

Більшість дослідників схиляється до думки, що перші карабелі у Персії з’явилися наприкінці XVI — на початку XVII ст. Принаймні про це свідчать перські мініатюри, насамперед, зображення зброї славетного шаха династії Сефевідів — Аббаса І (1587–1629). Водночас з’являються зображення так званих «шабель орла» з орлиним верхів’ям.

Нижче наводимо зображення верхів’їв перських шабель XVII–XVIII ст. Можна бачити, що вже за Сефевідів поряд з класичною формою арки або загостреного купола існувала інша, дещо спрощена: масивний торець виконаний у двох площинах, розміщених під майже прямим кутом. Інші верхів’я, виконані за цією схемою, через варіативність ширини часом набували редукованого вигляду, стаючи вже зовсім мало схожими на класичну карабелю. До останнього типу і належить аналізований нами зразок.

Верхів’я двох мечів епохи пізніх сасанідів (VI–VII ст.) Національний музей Ірану, Тегеран, Іран; верхів’я карабелі часів шаха Сафі Сефевіда (р. п. 1629–1642). Військовий музей Ісламської Республіки Іран, Тегеран, Іран, інв. № 372; верхів’я шаблі, зображеної на портреті шаха Сафі Сефевіда, 1633 р. Ермітаж, Санкт-Петербург, РФ; верхів’я карабелі часів Надер-шаха Афшарида (р. п. 1737–1747). Музей Надарі, Машхад, Іран, інв. № 61.

Слід зазначити, що у період XVII–XVIII ст., яким датується більшість карабель, тривав процес активної «реанімації» стародавньої символіки непереможної колись імперії, яку завзято відбудовували шахи династії Сефевідів.

Відтак, власні стародавні традиції, помножившись на зовнішні впливи сформували у Персії Раннього нового часу двох основних напрямів в оздобленні клинкової зброї — верхів’їв у вигляді архітектурних елементів та пташиної голови, між якими виникало чимало проміжних форм. Ці традиції зберігалися й у подальшому, до часів занепаду іранського зброярства у XІХ ст.

Отже сама по собі форма руків’я карабелі не дає можливості чітко датувати виріб, залишаючись у хронологічному проміжку від кінця XVI — до. XIХ ст.

Звісно, клинок маємо атрибутувати окремо.

Шабля має якісний клинок, виконаний зі струменистого булату, прикрашений медальйонами з зображенням птахів і тварин, сурами з Корану, а також традиційним для східної зброї знаком якості — написом «Робота Асад[уллаг]а Ісфагані».

Морфологія клинка дає більш точний, аніж ефес, матеріал для датування. Клинок належить до першої, давнішої групи перських клинків. Цей умовний поділ можна простежити від часів появи шамшира (у розумінні сучасного морфологічного типу) за різними оцінками від кінця 14 до 16 ст. Більш нові шамшири (т.зв. «левячі хвости») представляли собою кавалерійську шаблю, без єлмані (розширення бойового кінця) і дол. Старіша зброярська традиція пов’язана з більш важкими шаблями з єлманню та долами, розквіт єлманей спостерігається у XIV-XVI ст., коли ще був в активному вжитку важкий обладунок. Попри те, що у сусідів (Індія, Османська імперія) єлмань продовжує активно використовуватися до XIX ст. включно, в Ірані, з розвитком шамшира, спостерігався певний її занепад за Сефевідів (1502-1722) і відродження у другій пол. XVIII ст.  У дослідженої шаблі єлмань має вигляд розширеного бойового кінця, з досить виразним переходом. Додамо сюди надзвичайно характерні доли – дві улоговини, верхню у вигляді рисок. Такий стиль дуже характерний для арабо-сирійського зброярства XVIII-XIX ст. Все це додає вагомих аргументів на користь датування шаблі XVIII ст. і примушує замислитись над місцем її виробництва.

Загалом, переосмислюючи морфологію шаблі в цілому можемо зробити висновок, що перед нами типовий зразок періоду Афшаридів (1737-1802). Його форми цілком аналогічні зразкам, представленим у військовому музеї Тегерану (2 шт.) – всі вони атрибутовані зазначеним періодом. Обидва зразки представляють собою однотипні карабелі з гардами подібної форми (різниця у закінченнях кільонів – зустрічаються голови драконів) та клинками з єлманями різних типів, зокрема й такі що наслідують османські зразки. У часи Афшаридів набули популярності клинки подібні до османського кіліджа з великою єлманню, що поширився у сусідній з Персією Османській імперії.

 ТЕХНІКИ і МАТЕРІАЛИ

В оздобленні клинка поєднані дві традиційні техніки насічки — кофтегарі (поверхнева насічка золотом) і тагнешан, який поєднував  насічку  і  рельєфне таушування. Золоте  зображення  виступає трохи   вище   поверхні   сталі,   формуючи рельєф,  який  доводили  гравіюванням.  Використання поверхневої насічки є однією з датуючих ознак, які свідчать про оздоблення шаблі у XVIII ст.

Клинок виготовлено з булатної (литої) сталі. Тип булату ідентифікуємо як струменистий, який є далеко не найвищим сортом у традиційній ієрархії булатних клинків. Зауважимо, що в Ірані з давніх часів виготовляли булат різних типів але у XVIII ст. під тиском дешевого західного імпорту виробництво високоякісної зброї почало занепадати. Виробництво булатних клинків практично припинилось, зберігшись подекуди за межами Ірана.

Нижче ми наводимо таблицю різновидів булатів, відповідно до класифікації, прийнятої від ХІХ ст.

Назва Інші назви. Коментар
Смугастий «Шам». Вважається одним з найдавніших булатів низького сорту. Складається здебільшого з прямих, часом майже паралельних смуг
Струменистий Прямі смуги коротшають, збільшується кількість довгих кривих
Хвилястий Основний малюнок — довгі хвилясті смуги; з’являються ламані лінії та цятки
Сітчастий Малюнок складається з великої кількості округлих елементів, що нагадують сітки або структуру зрізаного дерева серед хвилястих, надзвичайно викривлених смуг. До цього типу належать відомі сорти булату «кара-хорасан» та «кара-табан»
Драбина

Магомада

«Кірк Нардебан», «Драбина Пророка», «Драбина Якоба», «40 кроків». Основна характеристика — у малюнку присутній послідовно повторюванийгеометричний елемент
ЕПІГРАФІКА:

На клинку розташований традиційний для східної зброї своєрідний знак якості напис: «Робота Асад[уллаг]а Ісфагані». Про цього легендарного майстра слід сказати окремо, зокрема з огляду на міфологічний ореол навколо його особистості. Кількість спекуляцій навколо цього прізвища і «виробничої марки» можна зіставити хіба що з всесвітньовідомим європейським «Ulfberht».

В історіографії поширена думка що Асадуллаг Ісфагані є найзнаменитіший виробник клинків з міста Ісфагана, уславленого своїми зброярськими традиціями. Геній Асадуллага, який працював за часів Аббаса І Сефевіда (1587–1629) створив неповторні своєю якістю клинки, які намагались з різним успіхом підробити ще за життя майстра. Ще у 1950-х рр. західні дослідники відзначали, що кількість клинків з цим підписом явно перевищують фізичні можливості однієї майстерні. Адже тільки у великих зброярських колекціях Польщі відомо близько 200 таких клинків. Окрім того, їх датують у широкому хронологічному діапазоні — від XVI до XIX ст.

Цікавим є факт, що попри величезну писемну спадщину, відомостей про цього майстра у перських джерелах досі не виявлено (принаймні, не опубліковано), на відміну від інших знаменитих ремісників, серед яких чимало зброярів. Чи не єдиним підтвердженням факту існування династії майстрів  Асадуллага Ісфагані є своєрідне писемне джерело, власне клинок, датований XVIІ ст. й підписаний як «Калб Алі, син Асадуллага». На користь існування Асадуллага свідчить усна традиція міста  Ісфаган, зафіксована в документі другої половини XVIІ ст. – переказ про випробування клинка майстром Асадуллагом в присутності шаха Аббаса і заснування його ремісничої гільдії. Відомо також про вшанування пам’яті майстра у вигляді щорічної прощі членів зброярського цеху на його могилу, причому ця традиція припинилася тільки в 1937 р. Сама могила начебто існувала до 1950 р. Як би там не було, очевидно, що клеймо перетворилось на символічний знак якості ще у XVIІ ст.

Епіграфіку напису досліджував Олександр Галенко. Нижче наводимо його зауваження включно з трактуванням символізму імені Асадуллага Ісфагані та палеографічним коментарем.

шифр текст Переклад / транскрипція, мова коментар
07285 نصر من الله و فتح قريب Допомога від Аллага і близька перемога / Nasrun min Allahi wa fathun karibunар. Коран, сура 61 «ас-Сафф» (Лави), уривок з аяту 13. Слова є зверненням Аллага до Мугаммада з об’явленням покровительства мусульманам від Аллага під час воєнних дій. По смислу сполучається з написом на зворотному боці перехрестя. Характерне для цього напису розташування в центрі перехрестя.
07287 بسم الله الرحمن الرحيم В ім’я Аллага милостивого і милосердного! / BismilLahirRahmanirRahimар. Слова на початку більшості сур Корана. Стандартна посвята доброї справи Аллагові – прояв набожності в розрахунку на покровительство. По смислу сполучається з написом на зворотному боці перехрестя. Характерне для цього напису розташування в центрі перехрестя
07288 عمل اسداصفهانى Створив Асад Ісфагані / camala Asad Isfahaniар. Скорочний варіант виробничого клейма عمل اسدالله اصفهانى «Створив Асадуллаг (пропущене виділене – О.Г.) Ісфагані». Клеймо не індивідуальне, а має символічне значення. Це – побожна посвята майстром свого творіння правому (шиїтському) віросповіданню, втіленому в особі . Вона представляє зброю витвором першого шиїтського імама і героя-покровителя правовірних Алі (четвертий праведний халіф суннітів Алі Абі ібн Таліб), який мав прозвище Асадуллага («Лев Аллага») на визнання його епічних воїнських талантів. Ісфаган – столиця Ірану за шага Аббаса Великого (1587-1629); місто славилося зброярним виробництвом, тому це клеймо може (але не автоматично) розцінюватися як знак місця виробництва і гарантія якості.
Розташування на лезі та використання гравіювання як техніки виконання характерні для цього напису. Правдоподібно, клеймо на клинку сучасне йому і виконане іншим майстром, ніж той, кому належать написи золотим таушуванням.
07289 врхн احيا Здійснюй!/ Ahya! – ар. Заклик до зброї. Він представляє зброю інструментом, що призначений – на виконання інших написів – втілювати в життя слово Аллага. Заклик містить персональне звернення, що не характерне для написів на шаблях (на відміну від кинджалів та ножів, що були персональною зброєю і частіше несли не ідеологічні персоналізовані звернення до зброї).
нижн اصدا Лунай!/ Asda! – ар. Очевидно, це є заклик до зброї
07290 يا ربنا О, Господь наш! / Ya, Rabbana!ар. Заклик імені Аллага. Виконавець напису заради декоративного ефекту композиції, центром якої тут, як і в усіх написах на чотирьох обіймищах піхов, є графема ٮ від літер ب ba або ن  nun, відірвав злитний займенник –na «наш» від слова rabb «господь», а діактитичну крапку від  ن nun переставив до ب ba слова rabb.
07291 يا  حبانا О, Коханий наш!/ Ya, Hubbana!ар. Заклик імені Аллага. В центір композиції поміщено ن nun злитного займенника نا na «наш» і для цього від’єднано ا alif.
07293 يا منان О, Усеблагий/ Ya, Mannan!ар. Заклик імені-епітету Аллага.
07294 يا برهان О, Доказ/ Ya, Burhan!ар. Заклик імені-епітету Аллага
Палеографічний коментар:

Діакритичні знаки відсутні, в золотаря рука професійного писаря. Можливо, напис зроблений за трафаретом, але трапляються дрібні неохайності, коли риски заповнення не доходять до контурів у кінцівках літер, або навпаки виступають за контури – їх радше можна очікувати від професіонала, ніж помічника. З декоративною метою заповнення вільної площі виконавець написів допустив непропорційно великі діакритичні крапки (у 07287 літера ن у слові الرحمن), деякі сполучення літер (у 07285 останні дві у слові قريب), зайві вставки, подібні до літер або знаків огласування (у 07287 між словами الرحمن та الرحيم, між  بسم та الرحيم ). Форми літер відповідають почерку насталік, характерному для Ірану, але через стисліть площ без звичайних для нього подовжень літер та лігатур (за винятком одного випадку сполучення у 07287:  ٮــــم себто بسم ). На гравійованому виробничому клеймі напис зроблено стандартним почерком насх. Виконання охайне, попри техніку гравіювання, що не дозволяє вільну передачу руху руки. У написі нема належних діакритичних знаків, але присутні декоративні – такі, що заповнюють вільну площу, а визначити їхню приналежність певним літерам неможливо.

Отже, особливості виконання епіграфіки свідчать, що напис виготовлено наприкінці XVIII ст.

Слід зауважити, що на клинку немає залишків старішої символіки (яку зазвичай доповнювали новою). Мова написів – арабська, що в поєднанні з морфологією та матеріалом все більше переконує в арабському чи сирійському походженні клинка.

ОРНАМЕНТИКА

Перське походження, вочевидь, мають викривлені донизу кільйони із зооморфними закінченнями, хоча їх форма нагадує не стільки драконів скільки пелюстки квітки. Це додає аргументів на користь відносно пізнього датування. Адже у процесі поширення «драконів» на захід, кільйони було модернізовано в місцевих традиціях — так араби і візантійці урізноманітнили їх тридольними елементами, а османи — багатопелюстковими розетками. Оригінальна композиція з драконами має китайське підґрунтя і, ймовірно, сформувалась за часів Іль-Ханідів (1256-1353), коли вся культурна сферу Ірану була піддана інтенсивним іноземним впливам зі сходу.

СИМВОЛІКА

У медальйонах на клинку у техніці оброну виконані зображення тварин. Хоча подібні медальйони відомі на арабській і кавказькій зброї, сам спосіб виконання зображень – типово іранський.

Лев (в також кінь) символізують сонце – символ влади і сили. Їх боротьба з рогатими тваринами (які позначають місяць, зокрема биком) означає зміну сезонів. На аналізованому медальйоні представлений відпочиваючий лев, – досить рідкісна композиція (лев зазвичай рухається чи бореться). Загалом лев – дуже багатогранний символ, він часто фігурує й у сценах полювання. І все ж частіше зустрічається в комбінаціях з іншими тваринами.

Птахи представлені досить контраверсійно. Можливо це сцена соколинго полювання. На наш погляд зображення ближче до традиційного стародавнього сюжету – боротьби Сімурга проти Дракона (авест. «mərəγō saēnō», откуда пізніше пехл. «Sēnmurw», перс. «سیمرغ»‎, тадж. «Симурғ» — дослівно «вершиник», «птах з вершини дерева/гори») — фантастичне створіння іранської міфології, цар всіх птахів. Ще до н.е. на сході Ірану складається уявлення про сімурга, як поліморфну істоту, що порівнюється з кажаном. Сімурга нерідко зображали на талісманах, як покровителя окремих людей та людських спільнот (родів, племен). «Сенмурв» (Сімург) був династійним символом Сасанідів. Образ сімурга трактується по-різному: найчастіше його сприймають як птаха справедливості і щастя, але в деяких міфах він виступає посередником з потойбічним світом. Сімурга часто зображали на килимах, судинах, мініатюрах. На шабельних клинках відтворювали його сутичку з драконом (ажі), щоб забезпечити зброї чудове заступництво. В основі цього сюжету – міф про сімурга, який звільнив людей від тиранії могутніх драконів.

Підсумуємо дослідження в узагальнюючому висновку. Предмет представляє собою шаблю, клинок  і ефес якої можемо датувати другою половиною XVIII ст. Місце виробництва: монтування й оздоблення – Персія, клинок виготовлено в Османській імперії або Персії.

Окрім шаблі, на виставці експонуються також два шоломи з колекцій Національного музею історії України (інв. №З-1338) та Одеського музею західного та східного мистецтва (інв. №ВИ-144).

В російській історіографії такі шоломи відомі як «індо-перські», а у світовому зброєзнавстві під назвою «кула-худ» или «кулах-худ» (kulah-khud). Характерною особливістю даного типу була цільнокована напівсферична тулія, увінчана конічною (або напівсферичною) пластиною верхів’я з гранованим вістрям-пікою. До налобної частини кріпилася рухома стрілка-наносник, а на скроневих частинах шолома розміщувалися втулки для плюмажу. Важливим елементом «кула-худа» була кільчата бармиця «передньоазійського типу», оснащена спеціальним сегментом для захисту верхньої частини обличчя.

Відповідно до зображальних джерел, шоломи «кула-худ» виникли в Ірані у XVI ст., пізніше поширившись у Передній, Середній та Південній Азії. У деяких регіонах мусульманського світу їх продовжували використовувати до другої половини ХІХ ст. На основі класичного «кула-худу» сформувались численні різновиди: «індо-перський», «шолом демона», «пташиний шолом» тощо. Традиційну перську символіку часів почав реанімувати ще Аббас І, вона набула величезної популярності на «палацових» виробах пізніших часів. Від початку ХІХ ст. чимало шоломів в Ірані виготовлялось спеціально для європейських колекціонерів.

Шолом кула-худ з навершом у вигляді павича. Іран, ХІХ ст. Сталь, позолота. Кування, карбування, гравіювання, насічка. Одеський музей західного та східного мистецтва. Інв. № ВИ-144. Розмір: 19 х 33 см.

Шолом зі скульптурним стилізованим зображенням павича(інв. №ВИ-144) належить до церемонійних «пташиних» типів, його могли використовувати старші командири на полі бою. Шолом багато оздоблений золотою насічкою. На передній частині каски накладено рельєфно викарбуване променисте сонце (один з владних символів перської держави) з людським обличчям.

Шолом кула-худ з портретами. Іран, ХІХ ст. Сталь. Кування, карбування, травлення. Національний музей історії України. Інв. № З-1338. Розмір: 19,5 х 28 см.

Другий шолом з колекції НМІУ (інв. №З-1338), представляє бойовий «кула-худ» позбавлений коштовного оздоблення. Тим не менш, шолом декорований трьома рядами погрудних чоловічіх портретів перських царів або героїв. Чпстину бармиці та наверш реставровано у ХХ ст.

ІСТОРІОГРАФІЯ

Аносов П. П. Собрание сочинений / Аносов П. П.; [ред. колл.: акад. И. П. Бардин, чл.-кор. АН СССР А. М. Самарин (отв. ред.) и др.]. — М.: Изд-во Акад.Наук СССР, 1954. — 207 с.

Бобров Л. А. Иранские шлемы «кула-худ» в комплексе защитного вооружения тюркских кочевников Центральной Азии XVII–XIX вв.// HISTORIA I ŚWIAT. — 2015. — № 4.

Sachse M. Damascus Steel — Myth, History, Technology, Application / Sachse, Manfred. — Düsseldorf: Verlag Stahleisen, 2008. — 304 p.

Bruhn Hoffmeyer A. Introduction to the History of the European Sword / Dr. Ada Bruhn Hoffmeyer // Gladius. — 1961. — Vol. І. — P. 30–75.

Khorasani M. M. Arms and Armor from Iran: The Bronze Age to the End of the Qajar Period / Manouchehr Moshtagh Khorasani. — Tübingen, Germany: Legat-Verlag Gmbh & Co Kg, 2006. — 776 p.

Хорасанi M. М., Тоїчкін Д. В. Перський ніж: кард / Манучегр Моштаг Хорасані, Денис Тоїчкін // Військово-історичний альманах. – 2012. – №24. – C.106–118.

Рудик Г., Вазілов О., Титаренко А. Харизма Ірану. Перське мистецтво 12-19 століть з колекцій музеїв України: Каталог виставки. — К., 2017. — 56 с.


Genre: Історія зброярського виробництва (C), Вивчення захисного спорядження (C), Вивчення холодної зброї та спорядження (C), Регіони: Іран та Афганістан
Subjects: ПОЛІГОН Online

Залишити відповідь